1. Аналіз твору Герберта Велса «Машина часу»
2. Аналіз твору Герберта Велса «Війна світів»
3. Література Великої Британії ХХ ст.
4. Зарубіжна література ХХ ст. Загальний огляд
Герберт Велс (1866—1946)
В історії світової літератури Г. Веллс залишив помітний слід передовсім як письменник-фантаст, який щиро вірив у безмежні можливості людського розуму. Іще на початку ХХ ст. він передбачив наукові відкриття, пов’язані з освоєнням космосу і міжпланетними сполученнями, писав про роль авіації, відповідальність учених за наслідки, до яких можуть призвести їхні відкриття. Щоправда, Г. Веллс не вважав, що науково-технічний прогрес зробить людей щасливими. Без духовного самовдосконалення людства жодні наукові відкриття не змінять світ на краще.
Однак науковою фантастикою творчість Веллса не вичерпується. Він писав і про інше — про буденне життя звичайних людей і вірив у силу розуму й серця кожної особистості.
Герберт Велс. Життєвий і творчий шлях. Сторінками біографії
Г. Веллс народився 21 вересня 1866 року в провінційному містечку Бромлі, поблизу Лондона, в сім’ї дрібного торговця. Тут він закінчив початкову школу. Заробляв на життя, працюючи розсильним в аптеці та в мануфактурній крамниці, вряди-годи відвідував середню школу. Потяг до знань змусив його самостійно готуватися до іспитів на право стати вчителем. Отримавши стипендію, почав навчатися в лондонському Імперіал-коледжі, де зацікавився фізіологією, анатомією, біологією, відвідував лекції і водночас працював у лабораторії вченого-фізіолога Е. Геккелі. Через сухоти навчання довелось перервати і кілька місяців лікуватися. Саме в той час Веллс почав писати. Після іспитів здобув право працювати шкільним учителем, однак літературної діяльності вже не полишав. Читацькому загалу його ім’я стало відомим у середині 90-х років ХІХ ст.
З 1935 р. Г. Веллс до останніх своїх днів мешкав у будинку на Ганновер-Терра в центрі Лондона. Тут він пережив Другу світову війну з її бомбардуваннями, нестатками, щоденним очікуванням біди.
У 1942 р. у нього був перший інсульт. Перенісши його, Веллс придумав собі епітафію: «Я вас попереджав, тож будьте ви прокляті». У 1944 р. лікарі виявили у Г. Веллса цистит печінки. Після цього письменник перестав підходити до телефону. Своїх близьких він попросив відповідати так: «Веллс підійти не може. Він помирає», однак продовжував працювати. У 1945 р. побачив світ його трактат «Роздуми біля межі». У ньому Веллс підводив підсумок своїм невеселим роздумам про життя: «Людський розум не зумів здолати сили, що загрожують існуванню людству. Можливості людини вичерпані. Оптимісту залишається надіятися тільки на те, що теперішню людину змінить нова, краща за неї істота». Г. Веллс не наводив доказів. Він просто висловлював свої пророцтва. Його остання книга була криком «волаючого в пустелі», розчарованої людини, яка присвятила життя боротьбі за «утопію в планетарному масштабі» — за світ без війн і несправедливості. Проте він так і не дочекався здійснення своєї мрії.
За своє довге життя Г. Веллс написав 110 книг, багато статей, есеїв, новел, рецензій тощо. За його творами було поставлено 30 кінофільмів. Помер Г. Веллс 13 серпня 1946 року. Згідно із заповітом, його було кремовано. Сини Г. Веллса забрали урну з прахом і розвіяли його по хвилях Ла-Маншу.
Літературна творчість Герберта Велса
У книзі «Досвід автобіографії» (1934) Г. Веллс назвав твори, що вразили його дитячу уяву: «Пригоди Артура Гордона Піма» Е. По, «Паризькі таємниці» Е. Сю. Захоплено читав праці з геології і природознавства. Небайдужим був до всього, що написали Дж. Свіфт і Ч. Діккенс.
У творах Г. Веллса проглядається оригінальна концепція людської особистості. За його розумінням, людина має видатні можливості, проте умови життя часто унеможливлюють прояв усього, що притаманне їй, а то й принижують її.
Цікаві щодо цього його роздуми в романі «Світ Вільяма Кліссольда» (1926) про специфіку розкриття структури людської особистості: «Чому ми мусимо дотримуватися погляду, що людина — це тільки її обличчя, манери й амурні справи? Щоб дати повне уявлення про людину, необхідно розпочати з моменту створення світу, оскільки це стосується її особисто, й завершити описом її сподівань від вічності. Якщо людина має бути зображена повністю, вона має бути спочатку подана в її ставленні до Всесвіту, потім — до історії, і тільки після цього — в її ставленні до інших людей і до всього людства. Моє прагнення зрозуміти соціальний конфлікт, що розігрується навколо мене, так само становить частину мене, як і мій байдужий до Всесвіту шлюб».
Ці роздуми допомагають зрозуміти основні аспекти зображення ним людини — у її ставленні до Всесвіту, історії, соціального оточення, інших людей, себе. Кожен аспект вимагав відповідної жанрової форми втілення. Тому Веллс писав і про життя звичайних людей, їхні щоденні турботи, тихі сімейні радощі. Працю над науково-фантастичними романами чергував із написанням соціально-побутових. За «Машиною часу» (1895) побачили світ «Колеса часу» (1896), після «Війни світів» (1898) — «Кохання й містер Льюішем» (1900), майже одночасно з «Їжею богів» (1904) — роман «Кіппс» (1904). Услід за «Тоно-Бенге» (1909) вийшли «Анна-Вероніка» (1909), «Історія містера Поллі» (1910), «Одруження» (1912), «Дружина сера Айзека Хармана» (1914). Так було і в наступні десятиліття: відразу за романом «Містер Блетсуорсі на острові Ремпол» (1928) — «Белпінгтон із Блепа» (1932) та повість «Гравець у крокет» (1936), за кіносценарієм «Обрис майбутнього» (1933) — роман «Необхідна обережність» (1941). Створює він і романи-трактати («Передбачення», 1900; «Новий Макіавеллі», 1911 та ін.), роман-утопію («Сучасна Утопія», 1905), праці з педагогіки, історії, біології, політичної економії («Коротка історія світу», 1922; «Наука життя», 1931; «Труд, багатство і щастя людства», 1934), звертається до психологічного роману з орієнтацією на ідеї фройдизму («Схованки серця», 1922), публіцистики («Війна і соціалізм», 1915; «Майбутнє», 1916; «Війна і майбутнє», 1917 та ін.).
Веллс розглядав людину на її шляху від минулого до майбутнього, в процесі розвитку. В його кращих творах поєднуються сміливість вигадки й достовірність реальності. Так відбувається в романі «Людина-невидимка» (1897), оповіданні «Двері в стіні» (1896). Аналізуючи дійсність, Веллс проектує контури майбутнього, ведучи мову у зв’язку з цим про два типи людської особистості: в одних живе дух протесту і пошуку, в інших — прагнення до міщанського благополуччя; одні — натури неспокійні, творчі, інші сприймають усе як належне, не намагаючись щось змінити. Тих, хто не мириться й рішуче діє, Веллс називає «новими людьми», яким належить майбутнє. Про них пише в романах «Анна-Вероніка», «Тоно-Бенге», «Дружина сера Айзека Хармана», «Новий Макіавеллі».
В історію англійської літератури Г. Веллс увійшов і як автор соціально-фантастичних романів, у яких ідеться про наукові відкриття, можливості підкорення природи людському розуму, картини майбутнього.
До жанру наукової фантастики він удався з метою попередити людство про нові небезпечні загрози, однією з яких вважав владу науки. Під його пером ожили фантасмагоричні пророцтва Свіфта. Написані ним упродовж 1895—1905 рр. «Машина часу» (1895), «Людина-невидимка» (1897), «Війна світів» (1898), «Острів доктора Моро» (1896), «Дивовижний візит» (1895), «Коли прокинеться той, що спить» (1899), «Перші люди на Місяці» (1901), «Сучасна Утопія» (1905) вважаються першими творами-застереженнями, прообразами майбутніх романів Джорджа Оруела й О. Хакслі.