Гоголь Микола Васильович (1809—1852) — видатний прозаїк і драматург, творчість якого однаковою мірою належить російській та українській літературі, один з перших представників світового реалізму.
Найвідоміші твори: збірки «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» (1831—1832), «Миргород» (1835), «Арабески» (1835), комедія «Ревізор» (1836), поема «Мертві душі» (1842).
Дитинство Гоголя пройшло в поміщицькому маєтку батьків — у селі Василівці поблизу Миргорода. Навчався у Полтавському училищі та Ніжинській гімназії вищих наук. Батько майбутнього письменника був людиною обдарованою: писав вірші, комедії, захоплювався театром. У родині було створено всі умови для всебічного розвитку дитини. Література, живопис, театр, музика стали його життям. Уже юнаком відчув у собі поклик до чогось значного, тому свідомо обрав фах правознавця, щоб, за його словами, «бути істинно корисним для людства». У 1828 р. Гоголь виїздить до Петербурга з високим прагненням служити народові. Чиновництво столиці вразило його своєю байдужістю. Тоді Гоголь вирішив спробувати свої сили в літературі, проте й тут на нього чекала невдача: його перший твір «Ганц Кюхельгартен» отримав негативні відгуки критики. Гоголь скуповує нерозпродані примірники і спалює їх. Знайомство з відомими російськими поетами П. Плетньовим, В. Жуковським, О. Пушкіним спонукає його до творчості, і він робить іще одну спробу. У 1830 р. виходить повість Гоголя «Басаврюк», яка приносить йому успіх. У ній письменник звертається до теми старовини, традицій українського народного життя. Проте навіть успіх збірки «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» не переконав Гоголя у тому, що його покликання — письменництво. Він глибоко вивчає історію, працює викладачем у Петербурзькому університеті (1834—1835). У цей час він багато і плідно працює. Один за одним виходять його твори. У 1836 р. Гоголь дивиться прем’єрну виставу написаного ним «Ревізора», але під час вистави робить для себе несподіване відкриття: все ним написане виявилося суцільною сатирою на чиновницько-самодержавний апарат. Не досидівши до кінця вистави, письменник покидає театр. Розуміючи небезпеку для свого життя, він залишає Росію. У середині 1836 р. він виїздить за кордон — у Рим. Тут він пише «Мертві душі». У 1848 р. здійснює паломницьку подорож в Єрусалим.
Останні роки життя живе в Росії, Україні, працює над другим томом «Мертвих душ», але, незадоволений написаним, спалює рукопис за кілька днів до смерті (1852). Літературне визнання принесла збірка «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», написана за мотивами українського фольклору, легенд, переказів, народного життя. Поруч з реальними людьми, змальованими у його творах, діють чарівники, відьми, русалки. Фантастика і реальність переплетені воєдино. Гоголь пише яскраво, талановито, самобутньо, використовує своєрідну українську лексику. Водночас уже з першої збірки Гоголя за надзвичайною фантастичною веселістю, гумором час від часу проступає сум. Філософськи осмислене, це явище отримало назву «сміх крізь сльози». Почасти твори його високопатетичні, коли це стосується минулого України, козаччини, звитяги козацьких ватажків. Проте патетика буває присутня й там, де йдеться про тихе поміщицьке життя Панаса Івановича та Пульхерії Іванівни, коли описується незначне життя Башмачкіна. Письменникові властиві повага, тактовність, щирість у зображенні душевних переживань «маленької людини». Йому не байдужа доля народу й держави.