Голосіння «Встаньте, мамко, при розході…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Голосіння із записів Гарафини Маковій за походженням належить до пізніших часів, оскільки має віршовану будову. А давні замовляння в рецитації тільки частково мають ритмічність, наприкінці переходячи на прозову, ледь римовану мову.
Будова голосіння традиційна. Починається воно звертанням до матері-покійниці встати «при розході», тобто під час останнього прощання з нею, і висловленням прохань подивитися на білий світ, не лягати в могилу, вернутися до рідної домівки:
Встаньте, мамо, підоймітси,
та й на світ цей подивітси,
Та у ямку не лягайте,
а додому си вертайте.
Своєрідним лементом, що передає відчай, біль утрати, є запевнення: «Ми будем рано вставати / та й той слідик цілувати». Традиційні докори в інтерпретованому тексті відсутні.
Картині білого («цього») світу контрастує детальний опис потойбіччя з численними заперечними формулами:
Бо там сонце не загріє,
бо там вітер не повіє,
Бо там дощик не намочи
і не підеш куди схочеш.
Жалощі за покійницею продовжують риторичні питання про бажану для живих зустріч:
Де ми будем си здибати,
відкіля вас визирати?
Чи у полі, на дорозі,
чи у церкві на порозі?
Закінчується голосіння резиґнацією — висловленням цілковитої покірності долі, що відтворено мало не натуралістичними мазками з вкрапленнями двочленного паралелізму і передає емоційну напруженість доньки-плакальниці:
Зозулька буде кувати,
а ви мети1 розгнивати.
Святе сонечко пригріло —
ваше тільце почорніло.
Мова тужіння урочиста, піднесена. Із стилістичних фігур можна виокремити лексичну анафору («бо там», «чи у»), яка в поєднанні з іншою риторичною фігурою — градацією — слугує для поступового підвищення емоційного характеру висловлюваних жалощів. Рима переважно дієслівна, що характерно для речитативних форм: «вставати — цілувати», «підоймітси — подивітси», «здибати — визирати», «пригріло — почорніло» тощо. Лірику жалю, суму, розпуки, туги за матір’ю, любові і пошани до неї передає переважно поетична лексика, зокрема рясно використані пестливі форми окремих слів («мамко», «слідик», «дощик», «зозулька», «сонечко», «тільце», «ямка»).
Буковинське голосіння зазнало потужного впливу лірики, на рівні структури і поетики його можна розглядати як ліричну поезію.
Голосіння «Встаньте, мамко, при розході…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій