Громадська думка — 1) специфічний вияв громадської свідомості, що охоплює приховане або явне ставлення різних соціальних груп і прошарків населення до соціально значущих проблем, подій і фактів дійсності; 2) спільна думка громади — основного територіально-адміністративного органу самоуправління в Україні, що в різних формах існував за часів Київської Русі; 3) особливий стан масової свідомості — почуття, настрої, судження, ідеї, погляди та ін. вияви соціальних ставлень об’єктів різних соціальних спільнот аж до нації й світового соціуму включно. Громадська думка є соціальним, практично-діяльнісним утворенням, оскільки містить установки на практичну діяльність. Громадська думка функціонує на таких рівнях: виникаюча громадська думка функціонує як оцінне судження; формуюча громадська думка функціонує як ставлення до подій, явищ, процесів, що відбуваються у суспільстві; функціонуюча громадська думка проявляє себе в якості певної позиції, спонукального мотиву або установки на доцільну діяльність; регулююча громадська думка функціонує як реальний регулятор певної поведінки. Спостерігаються такі закономірності функціонування громадської думки: діалектичне зростання її ролі в загальносвітових, державних і регіональних соціальних процесах; посилення та інтенсифікація взаємозв’язку громадської думки і ЗМІ; глобалізація проблем впливу й оцінювання громадської думки, що зумовлює зростання уваги до формування громадської думки і маніпулювання нею соціальними акторами (діячами), особливо політичними; відносна самостійність громадської думки, що виражається у відставанні поширеної громадської думки від громадського буття й одночасного випереджання його прогресивною громадською думкою.; підвищення значущості референтних груп для формування позиції особистості; підвищення ролі і впливу релігійної та містичної свідомості на формування громадської думки; приєднання думки пасивної меншості до активної більшості. Громадська думка виконує такі функції: оцінну (визначається функціонуванням громадської думки на рівні її виникнення, передусім, як оцінного судження і тільки потім як відносин, тобто переконливішого судження стосовно якої-небудь соціально значущої проблеми або факту дійсності); виховну (рівень функціонуючої і регулюючої громадської думки, що визначає вчинки і діяльність особистості та соціальних груп); консультативну (кожна особистість або соціальна група при плануванні своєї діяльності обов’язково прогнозує її оцінку громадської думки); репродуктивну, спонукаючу до певних дій (рівень функціонуючої громадської думки, що формує спонукальні мотиви й установки на практичну діяльність); аналітичну (громадська думка. аналізує та обробляє соціально значущу інформацію, щоб сформувати певне оцінне судження, ставлення й установку на практичну діяльність); експресивну (має тенденцію поширюватися в суспільстві незалежно від соціальних акторів, які формують її або маніпулюють нею). На процес формування громадської думки впливають такі соціальні механізми: засоби масової інформації і комунікації (телебачення, радіо, газети, Інтернет); рівень соціальної ентропії в суспільстві, тобто якість використання суспільної енергії, якість і порядок влади, управління, розподіл матеріальних і духовних засобів суспільства, функціонування соціального і законодавчого права, свободи слова й інформації в суспільстві; структура і свобода особи в суспільстві, рівень задоволення потреб, інтересів і цінностей особистості; думка референтної групи, друзів, родини, колективу, організації, у середовищі яких особистість проводить велику частину свого життя; шановані в суспільстві люди. Ці механізми впливають на громадську думку комплексно, мають мультифакторний ефект, тобто в різні історичні відрізки часу значущими є різні механізми. Деякі англомовні словники з соціології як громадську думку трактують дані масових опитувань (наприклад, дані опитувань інституту Геллапа), що відображають стан громадської думки американського населення. З огляду на те що громадська думка завжди постає як конгломерат різних думок (регіональних, особистісних, групових), необхідно зважати на різні індекси (показники), що відображають стан громадської думки, зокрема поширеність, яка виражається у відсотках і являє собою відношення кількості респондентів, що позитивно відповіли на дане питання, до загальної кількості осіб, котрі беруть участь в опитуванні; відношення суми респондентів, що змінили свою позицію при відповіді на певні аналогічні запитання за певний період часу, до суми респондентів, що не змінили свою позицію з цього питання (як правило, індекс стійкості визначається цифрами від нуля до одиниці); спрямованість — відношення різниці суми респондентів, що позитивно і негативно відповіли на запитання, до суми респондентів, які відповіли на це запитання (індекс спрямованості громадської думки може бути представлений цифрами від мінус одиниці до плюс одиниці). Визначаючи поширеність, можна свідомо або несвідомо сплутати дані щодо кількості людей, що брали участь в опитуванні, з кількістю людей, що відповіли на це запитання, бо на деякі запитання може відповісти менше 50% осіб, що брали участь в опитуванні.
Російський соціолог В. Ядов відзначає, що, оцінюючи матеріали про громадську думку, необхідно обов’язково знати: склад опитаних (якою була, як формувалася вибірка, наскільки вона пропорційна суспільству за основними показниками — стать, вік, освіта, соціально-професійна група), чи проводився ремонт вибірки, яка її похибка; повний текст, точне формулювання запитання, оскільки воно впливає на отримані відповіді; організацію, авторство осіб, що проводили опитування, їх координати. Поряд з поширеністю іншим індексом, що характеризує стан громадської думки, є її стійкість. У спеціальній літературі ще можна знайти індекси компетентності громадської думки, ваги громадської думки, інтенсивності громадської думки та ін., але ними рідко користуються навіть фахівці, коли представляють результати опитування громадської думки для політиків, керівників і широких мас населення. Громадська думка є об’єктом соціального управління, тому що політики і керівники, з огляду на її значущість, постійно впливають на неї, маніпулюють нею, формують її в бажаному напрямі. З іншого боку, громадська думка є суб’єктом соціального управління, оскільки впливає на політиків, менеджерів і управлінців, змушуючи їх тією чи іншою мірою враховувати стан громадської думки. Вона є дієвою соціально-політичною інституцією демократичного суспільства, бо влада з нею повинна рахуватись. Громадська думка формується як соціальний світовий інститут, державний і регіональний інститут в країнах, що розвиваються. Загалом рівень вивчення і врахування громадської думки в різноманітних сферах життєдіяльності суспільства є показником його демократизації.