Громадянство — правовий зв’язок особи і держави, який виявляється у системі взаємних прав та обов’язків. Основи інституту українського громадянства закладені Законом України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991, який визначив, що «всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України проживали на території України, є громадянами України». 08.10.1991 був прийнятий Закон України «Про громадянство України», який закріпив невід’ємне право людини на громадянство, визначив коло осіб, які належать до громадян України, підстави набуття і припинення громадянства. Після прийняття Конституції України виникла необхідність приведення всіх нормативних актів у відповідність до неї, у зв’язку з чим була затверджена нова редакція Закону (16.04.1997). Верховна Рада України 18.01.2001 прийняла новий Закон «Про громадянство». Законодавчою базою інституту українського громадянства є Конституція України і вказаний закон, акти Президента України з питань громадянства. Громадянство України має такі важливі ознаки: стійкий характер, оскільки не змінюється під впливом зовнішніх факторів та існує безперервно з моменту набуття особою українського громадянства до її смерті (або припинення у встановленому законом порядку); правовий характер, наслідком якого є виникнення взаємних прав і обов’язків особи та держави, їх взаємної відповідальності. Інститут українського громадянства ґрунтується на принципах: 1) єдиного громадянства, закріпленого Основним законом (ст. 4), що є необхідною умовою існування унітарної держави. Практика біпатризму (подвійного громадянства) у сучасному світі не схвалюється, оскільки породжує несприятливі правові колізії як для осіб, так і для держав; 2) невід’ємності громадянства (ст. 25), який відповідає положенням Загальної декларації прав людини від 10.12.1948. Кожна людина має право на громадянство незалежно від походження, расової чи національної належності, статі, релігійних переконань чи політичних поглядів тощо, держава не може позбавити людину громадянства; 3) запобігання виникненню випадків безгромадянства; 4) визнання права людини на зміну громадянства (ст. 25), оскільки примусове утримування в громадянстві означатиме обмеження свободи; 5) недопущення автоматичної втрати чи автоматичного набуття громадянства (наприклад, внаслідок укладення чи припинення шлюбу). Громадянство України втрачається тільки на підставі указу Президента України в порядку, передбаченому законодавством; 6) рівності перед законом усіх громадян України; 7) збереження громадянства незалежно від місця проживання (ст. 25). Підстави набуття громадянства України визначені законом (ст. 6): за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття громадянства; внаслідок поновлення громадянства; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування; внаслідок встановлення опіки над особою, визнаною судом недієздатною; у зв’язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок встановлення батьківства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Головною постійно діючою підставою громадянства є його набуття (філіація — франц. «filiation» — повторення, наступництво) на основі «права крові», яке означає, що дитина набуває громадянство батьків незалежно від того, де вона народилася, або «права ґрунту», за яким дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилася.
Українське законодавство закріплює обидва принципи. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження, що підтверджується свідоцтвом про народження, а після досягнення особою 16-річного віку — паспортом громадянина України. Набуття громадянства України за територіальним походженням означає: особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 року на території, яка стала територією України відповідно до ст. 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою або іноземцем, що має зобов’язання припинити іноземне громадянство та подала заяву про набуття громадянства України, а також чиї діти реєструються громадянами України. Прийняття громадянства України, або натуралізація, здійснюється за клопотанням іноземця або особи без громадянства за таких умов: 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України; 2) зобов’язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві; 3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років. Можливі винятки, наприклад, щодо особи, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно проживає в Україні на законних підставах; для осіб, яким надано статус біженця чи притулок в Україні, якщо термін безперервного проживання становить три роки; 4) отримання дозволу на постійне проживання в Україні; 5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі); 6) наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця або притулок в Україні. Положення, передбачені пунктами 3—6, не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття якими громадянства становить державний інтерес для України. Законодавством встановлено, що громадянство України не надається особі, яка: вчинила злочин проти людства чи геноцид; засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості); вчинила на території іншої держави діяння, визнане законодавством України тяжким злочином. Законом визначені такі підстави припинення громадянства України: 1) внаслідок виходу з громадянства України, або експатріації (від лат. ex — колишній, patria — батьківщина), що здійснюється за клопотанням самої особи. Закон передбачає відмову в клопотанні, якщо цю особу в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню. Вихід дозволяється, якщо особа одержала гарантії про прийняття її в іноземне громадянство (для запобігання апатризму). Вихід дитини з громадянства України відбувається за клопотанням батьків, які виходять з громадянства України, але якщо дитина досягла 15-річного віку, потрібна її згода; 2) внаслідок втрати громадянства України в порядку, передбаченому законом: а) якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави; б) якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього; в) якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство; г) якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; ґ) якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України. Питання, пов’язані з громадянством, уповноважені вирішувати: Президент України, Комісія з питань громадянства при Президентові України, спеціально уповноважені органи центральної виконавчої влади і підпорядковані їм органи, Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України за кордоном.