Група мала — соціальна група, члени якої безпосередньо взаємодіють між собою, а кількісний склад не перевищує кількох десятків осіб. Сукупність малої групи, які функціонують у різних сферах суспільства, визначає соціальне мікросередовище, що безпосередньо впливає на формування і розвиток особистості. Систематичне дослідження малої групи на початку XX ст. розпочав американський соціолог Ч.-Х. Кулі. Подальші дослідження малої групи розвивалися в межах мікросоціології, інтеракціонізму, теорії поля К. Левіна та ін. При цьому було відкрито низку феноменів групової свідомості і взаємодій: ефект присутності групи і його вплив на індивідуальну діяльність, груповий тиск і конформізм, соціометрична і рольова структури групи, групова динаміка тощо. Мала група можна класифікувати за такими критеріями: способом організації (зовнішньоорганізовані і такі, що організуються самі; формально фіксовані і неформальні групи); основними сферами функціонування (виробничі, навчальні, родинні, дружні тощо); терміном функціонування (короткочасні і постійні); складом (елементарні, неподільні (не більше 7—10 осіб) і складні, складені (до 40—50 осіб), у які об’єднуються кілька елементарних груп). За психологічними критеріями вирізняють типи малої групи із різними рівнями згрупованості, різною груповою атмосферою (демократичні, авторитарні, стихійні) тощо.
Структура малої групи зумовлюється специфікою групової діяльності, від якої залежить розподіл у групі ролей, інформаційних потоків, міжособистісних стосунків. Вирізняють формальну і неформальну, статичну і динамічну, внутрішню і зовнішню структури малої групи. Останню обумовлюють зв’язки і стосунки малої групи із зовнішнім соціальним середовищем, вона відображає структуру видів діяльності групи. Її розвинутість свідчить про широкі суспільні зв’язки малої групи, є передумовою залучення її членів до активної соціальної діяльності. Ефективність цієї діяльності залежить від ступеня ідентифікації особи з групою. Соціальний механізм ідентифікації ґрунтується на нормативно-ціннісній регуляції поведінки членів групи. Виконання чи невиконання певних групових вимог викликає відповідні заохочення або санкції. Як соціально-психологічний механізм ідентифікації діють засоби спілкування: навіювання, переконання, наслідування і активне, свідоме сприйняття впливу групи.