Група соціальна — сукупність людей, що мають загальну соціальну ознаку і виконують суспільно необхідну функцію в загальній структурі суспільства, поділу праці і діяльності. Поняття «соціальна група» є загальносоціологічною, узагальнюючою сутнісною характеристикою колективних суб’єктів суспільних відносин, що утворилися в результаті історичної диференціації суспільства як єдиного цілого на окремі структурні складові. Поняття «соціальна група.» виступає родовим щодо понять «клас», «соціальна верства», «колектив», «нація», а також стосовно понять етнічної, територіальної, релігійної та ін. спільнот, тому що фіксує соціальні розбіжності, які виникають між окремими сукупностями людей у процесі поділу праці і діяльності на основі ставлення до засобів виробництва, влади, характеру праці, професії, освіти, рівня і структури доходів, статі, віку, національної належності, місця проживання, способу життя та ін. В історії соціології самостійне поняття групи поряд з поняттями особистості (індивіда) і суспільства трактує ще Арістотель. Т. Гоббс перший визначив групу як «відоме число людей, об’єднаних загальним інтересом або загальною справою» і виокремив упорядковані і неупорядковані, політичні і громадські, законні і протизаконні групи. Соціологи кінця XIX — початку XX ст. (Е. Дюркгейм, Г. Тард, Г. Зіммель, Л. Гумплович, Ч. Лантухи, Ф. Тьонніс та ін.) започаткували створення соціологічної теорії груп у вигляді двох концепцій, у яких проблема групи розв’язувалася або шляхом зіставлення групових процесів з індивідуальною поведінкою, або визнанням існування «містичного групового зв’язку», що має незалежну «реальність саму по собі».
Австрійський соціолог Л. Гумплович вважав, що «у соціології одиницями, елементами є соціальні групи… Соціологію не можна будувати на відносинах індивідів між собою, і з природи індивідів не можна осягти природу групи». Засновник формальної школи в соціології Г. Зіммель вбачав у групі тільки форму соціальної взаємодії. Німецький соціолог Ф. Тьонніс розрізняв «емансиповану», договірну, неособистісну групову організацію міста (Gesellschaft) і традиційну, інтимну, «віч-на-віч», групову організацію села (Gemeinschaft). Французький соціолог Е. Дюркгейм надавав групі самостійного значення як особливому елементу соціальної реальності, що виконує в суспільстві специфічну функцію. Так, у роботі «Самогубство» він показав причинну залежність між збільшенням самогубств і дезінтеграцією груп у сучасному йому капіталістичному суспільстві: «Кількість самогубств обернено пропорційна ступеню інтеграції тих соціальних груп, до яких належить індивід». Загальногуманістичний підхід до суспільства в сучасній соціології визнає значущість усіх соціальних груп, оскільки розбіжності в їх становищі зумовлюють різноспрямованість інтересів, узгодження яких є основною метою соціальної політики суспільства.