Групової динаміки теорія — напрям у мікросоціології і соціальній психології, що ґрунтується на концепціях, які пояснюють функціонування малих соціальних груп, закони формування і розвитку їх структур, відносини індивідів, які їх утворюють між собою та з іншими групами і соціальними інститутами. За теорією групової динаміки, єдиною соціальною реальністю, безпосередньо даною дослідникові, визнаються індивіди, що формують малі групи і вступають у їх межах у різні відносини. Термін «групова динаміка» застосував К. Левін наприкінці 1930 на позначення галузі соціальних наук, що вивчають цю реальність. Теорія групової динаміки ґрунтується на таких вихідних принципах: малі групи можуть бути представлені як цілісні утворення; закони, що характеризують процеси в малих групах, можуть екстраполюватися, описуючи динаміку більших соціальних одиниць.
У межах теорії групової динаміки досліджуються природа групових зв’язків, відносини усередині групи, вплив групових стандартів на індивідуальну поведінку, динаміку влади і підпорядкування, структуру влади, стилі лідерства, процеси прийняття групових рішень, конформізм і груповий тиск, соціальні установки та ін. У поняття групової динаміки входять різні концепції: соціального поля, соціальної взаємодії, статика і побудова формальних моделей, психоаналітичні теорії, соціометрія, теорії загальнопсихологічного плану та ін. Недоліками теорії групової динаміки є: 1) абсолютизація ролі малих груп; 2) екстраполяція отриманих у окремих експериментах даних на загальну соціальну поведінку; 3) нестримно зростаючий плюралізм концепцій, що зараховують до теорії групової динаміки. Ці недоліки знизили вплив теорії групової динаміки на мікросоціологію і соціальну психологію наприкінці ХХ ст.