Гюго Віктор (1802—1885) — французький письменник, представник романтизму. Член Французької академії.
Автор романів «Собор Паризької Богоматері» (1831), «Знедолені» (1862), «Трудівники моря» (1866), «Людина, яка сміється» (1869).
Народився Віктор Марі Гюго в Безансоні. Деякий час родина жила в Іспанії. Ще підлітком починає писати, його поетичний талант відзначено на конкурсах Тулузької академії, а згодом королівським урядом. Талант Гюго багатогранний. Він створює поезії, драми, пише романи і хроніки, активно виступає як публіцист. Перша збірка «Оди і різні вірші» вийшла 1822 р. Він виробляє власний стиль, згодом стає одним з кращих поетів Франції. У 1827 р. пише драму «Кромвель», у передмові до якої проголосив свою програму романтизму. Гюго стверджує, що для кожного твору існують свої закони, які диктує творча уява митця та вимоги сюжету. Вітаючи революційну свободу Франції, поет вітає свободу літературну. Романтичні п’єси Гюго («Ернані», 1829; «Маріон Делорм», 1829; «Король бавиться», 1832; «Рюї Блаз», 1838) відіграли значну роль у боротьбі з класицизмом. Роман «Собор Паризької богоматері» (1831) направлений проти феодального деспотизму і духовної тиранії католицької церкви.
Після державного перевороту Луї Наполеона Гюго був в еміграції (1851—1870). Випустив памфлет «Наполеон Малий» (1852) і збірку політичних віршів «Відплата», в яких засуджував кліку Наполеона III, бичував буржуазію за зраду республіканських ідеалів. Роман письменника «Знедолені» (1862) викриває соціальні основи буржуазного суспільства. На події франко-прусської війни і Паризької комуни 1871 р. Гюго відгукнувся збіркою віршів «Грізний рік». Він не розділяв ідеалів Паризької комуни, не допомогав комунарам, що переслідувались. В історичному романі «Дев’яносто третій рік» (1874) письменник із симпатією намалював образи діячів революції. Гюго — автор романів «Трудівники моря» (1866), «Людина, яка сміється» (1869), циклу поем «Легенда віків» (1859—1883) та інших. У своїх творах він засуджував деспотизм, мілітаризм, утверджував віру в перемогу прогресу. У прозових творах Гюго залишається письменником-романтиком, його цікавить роль народу в історії цивілізації. Національна історія Франції яскраво постає зі сторінок роману «Собор Паризької Богоматері».