Декаданс, Що таке Декаданс?
Декаданс (від франц. decadence — занепад, розклад) — узагальнена назва кризового світосприйняття, що виявилося в літературі, мистецтві, культурі. Песимістичні настрої, характерні для другої половини XIX — початку XX ст., були пов’язані з дефіцитом духовності у прагматичному буржуазному суспільстві та передчуттям соціоісторичних катастроф — революцій, масштабних війн, що спіткали людство на початку XX ст. Як конкретне явище декаданс виник у другій половині XIX ст., зокрема у Франції, де вперше було вжито цей термін на позначення нових художніх тенденцій, які заперечували існуючі канони і нормативи у творчій практиці. Мотиви декадансу вперше виявилися у поезії французького символізму. В обіг цей термін увів Т. Готьє. Головним було «несприйняття життя», відмова від змалювання дійсності; тяжіння до ірраціональності, фантастики, містики, що допомагає відобразити складні зрушення у свідомості людини; чуттєве, інтуїтивне, підсвідоме пізнання світу. Художник, за визначенням декадентів, — це жрець, носій божественного розуму: йому дано збагнути зв’язки між видимими і невидимими світами, оскільки за допомогою творчості — одкровення — він розкриває таємниці Всесвіту і світової гармонії. Творчість, на їх думку, — це таїна, загадка, інструмент пізнання світу, що дозволяє забути ненависну дійсність. У центрі декадентських творів постає людина, яка відчуває свою відчуженість у світі, втрату моральних ідеалів та віри в майбутнє. Основними мотивами стають сум, відчай, розчарування. Творам притаманні містицизм, сомнамбулічні мрії, тонкий психологізм, віртуозний психоаналіз тощо. Підкреслена хворобливість і занепад життя набувають значення улюблених тем, які перетворюються на джерело витончених переживань. Декадентські вияви відчувалися у творчості багатьох митців, які належали до різних художніх напрямів, течій, шкіл тощо. У літературах країн Європи декаданс поширився на зламі XIX—XX ст. Підґрунтям для нього стало поєднання елементів різних мистецьких спрямувань. Наприклад, від романтизму він бере неприйняття оточуючого світу, розчарування в дійсності, прагнення втекти від недосконалого життя у світ краси і прекрасної ілюзії. Одним із провідних мотивів є утвердження ролі мистецтва, його переваги над реальністю. Часто герой декадентських творів має вразливу психіку, що сприяє великим прозрінням, а навколишній світ змальовується у підкреслено брутальних тонах.
Так відбувається поєднання романтизму з натуралізмом у межах декадансу (К. Гюїсманс, Ф. Сологуб та ін). Прояви декадансу притаманні і деяким реалістичним творам, надаючи їм особливої трагічності та безнадії (А. Стріндберг, М. Арцибашев та ін.). Мистецтво декадансу знайшло адекватні форми для відображення духовного напруження епохи і дало яскраві зразки дійсно художніх творів у межах різноманітних літературних напрямів, течій, шкіл, угрупувань тощо. За доби декадансу зародилися нові напрями і течії у мистецтві та літературі: натуралізм, імпресіонізм, символізм, неоромантизм. Саме цієї епохи сягають витоки модернізму — одного з провідних художньо-літератуних напрямів XX ст. Впливом декадентських настроїв позначена творчість О. Уайльда, П. Верлена, С. Малларме, раннього М. Метерлінка, Д. Мережковського, Ф. Сологуба та ін.