Детермінізм (лат. determinatus — визначений, обмежений) географічний (грец. ge — земля і grapho — пишу) — наукова течія, представники якої переконані в залежності змісту людської діяльності та характеру суспільних інститутів від природного середовища, у якому існує певне суспільство. Фактори природного середовища при цьому розглядають як незалежні змінні, що впливають на ті чи інші характеристики суспільства — залежні перемінні. Ідеї географічного детермінізму виникли за часів античності (Гіппократ, Геродот, Полібій). Більшість давніх мислителів вважали географічний фактор лише однією з детермінант людської діяльності та соціального морфогенезу. На думку арабського мислителя Ібн Хальдуна (1332—1406), людство виростає з природного світу під впливом задоволення природних потреб, поступово відокремлюється від природи, але природні фактори продовжують впливати на людину, особливо температура повітря. За цим показником Ібн Хальдун виділяв сім кліматів, з яких найсприятливішими для життя вважав помірні та близькі до помірних. Із кліматичними відмінностями він пов’язував расові ознаки, а звичаї розглядав як результат взаємодії клімату та «тваринного духу». Однак фактором, що безпосередньо визначає соціальні умови життя, він визнавав форми виробництва засобів існування. Ш.-Л. Монтеск’є у праці «Про дух законів» створив теоретичну систему, за якою клімат, ґрунт і стан земної поверхні визначають дух народів, що впливає на політичний устрій та форми суспільного розвитку. У XIX ст. переосмислення цих ідей в соціології призвело до формування географічної школи (В. Кузен, Г.-Т. Бокль та ін.). В. Кузен стверджував, що на основі знань фізичної географії країни можна передбачити характер людей, історію народу.
Г.-Т. Бокль виводив залежність між ландшафтними особливостями країни та інтелектуальними і емоційними особливостями народу, однак вважав, що на вищих етапах розвитку суспільства розумовий фактор стає вирішальним порівняно з природним. Л. Мечніков (1838—88) у праці «Цивілізація та великі історичні ріки» виклав гідрологічний варіант географічного детермінізму, за яким саме гідрологічний компонент природного середовища є його інтегративною характеристикою. Однак Мечніков вважав, що гідросфера — лише один з об’єктивних факторів розвитку суспільства, який може його прискорити або загальмувати, а вирішальну роль відіграє активність соціальних суб’єктів. Географічна школа в соціології вплинула на історичну науку. Наприклад, С. Соловйов та В. Ключевський виходили з того, що в історичному процесі взаємодіють людський дух і фізична природа країни. Д. Багалій почав свою «Історію Слобідської України» розділом «Географічний нарис Слобідської України і початок її заселення». В англо-американській суспільній географії географічний детермінізм поширився на початку ХХ ст. Так, У.-М. Девіс вважав, що природне середовище є аргументом, людська діяльність — функцією, а ядром географії є вивчення відношень між ними. Е.-Ч. Семпл пропагувала погляд на людину як на продукт земної поверхні. Е. Хантінгтон розвивав погляди про залежність розвитку цивілізацій від клімату та його змін. Найпослідовнішим захисником географічного детермінізму вважають австралійця Г. Тейлора. Натепер Д. г. є впливовою інтелектуальною течією.