Джерелознавство соціології — наукова дисципліна, що розробляє теорію та методику вивчення і використання історико-соціологічних джерел. Предметом джерелознавства соціології є виявлення закономірностей створення джерел, відображення у них об’єктивного процесу суспільного розвитку, вивчення практики функціонування джерелознавства в системі соціологічних наук. Вітчизняне джерелознавства соціології є однією з найменш розроблених дисциплін, що ускладнює постановку основних питань критичного аналізу в багатьох працях з історії соціології. Теоретико-методологічні аспекти джерелознавства соціології висвітлені здебільшого у працях істориків. Історико-соціологічне джерелознавство ґрунтується на загальноісторичному, застосовуючи його методологічні й теоретичні положення щодо визначення, класифікації, добору й аналізу джерел, а також методичні прийоми їх використання. В історії соціології джерело має низку теоретико-методологічних і соціокультурних особливостей. Джерела історії соціології відображають сферу діяльності людини, пов’язану зі здобуттям соціологічного знання про загальні закони розвитку людини й суспільства. До них належать твори соціологів минулого, які водночас є частиною самого досліджуваного процесу розвитку соціологічного знання, та історико-соціологічні письмові джерела, які виникли в період наукового осмислення місця людини в навколишньому світі. З огляду на те що джерело історії соціології стає частиною об’єктивної дійсності, необхідною умовою історико-соціологічного дослідження є вивчення соціальної практики людства як реальної об’єктивної основи руху соціологічної думки. Лише знання епохи, її наукових, соціальних ідей і суспільних відносин дає змогу історикові соціології оцінити досліджувані джерела як історичне явище й відображення соціологічної думки.
Завданнями джерелознавства соціології є: розроблення загальної теоретико-методологічної концепції, предмета і структури джерелознавства історії соціології; вироблення науково обґрунтованих методичних прийомів вивчення джерел, провідної джерелознавчої методики загалом; розроблення теоретичних проблем джерелознавства окремих (спеціальних) соціологічних галузей; вивчення джерел і їх видів, дослідження джерела як соціального факту і носія історичної інформації; забезпечення історико-соціологічних досліджень достовірними фактичними знаннями, що є сукупністю реальних фактів. Відповідальним етапом історико-соціологічного дослідження є класифікація джерел. Розрізняють поняття систематизації і класифікації. Систематизація полягає в групуванні визначеної кількості історичних джерел у систему за певною ознакою, вибір якої залежить від цілей дослідження. Систематизація має тимчасовий, довільний і одиничний характер. Її обов’язковими умовами є максимально повне залучення соціологічних джерел і ясно виражені, несуперечливі принципи їх розподілу. В історії соціології дослідження закономірностей розвитку соціологічної думки здійснюється у хронологічному, національному, проблемному і персональному напрямах. Кожен з них визначає вибір системи джерел історії соціології. Джерела також систематизують на вітчизняні та іноземні, марксистські й немарксистські тощо, крім того, застосовують систематизацію за кількома ознаками одночасно з дотриманням послідовності при переході від однієї до іншої. Набір і послідовність ознак повинні відповідати завданням конкретного історико-соціологічного дослідження. Класифікація передбачає розкриття внутрішніх, сутнісних характеристик історичних джерел, що дають змогу групувати їх за типами, родами і видами. Це пізнавальна операція, під час якої кожен окремий тип, рід, вид джерел пізнається як особливий об’єкт зі своїми специфічними характеристиками і відносинами. Соціологічні джерела поділяють на письмові, усні, лінгвістичні, фотокінодокументи, фонодокументи, етнографічні, речовинні. Найважливішими для джерелознавства соціології є письмові джерела з історії соціології, які поділяють на два великих роди: доробок соціологів, соціальних філософів, які визначають суспільство в соціологічних поняттях, категоріях, специфічних світоглядних концепціях, що дотримуються макросоціологічних поглядів на світ; загальноісторичні джерела, в яких зафіксовані події з життя соціологів, суспільні, політичні, психологічні умови створення певного соціологічного доробку. Цей поділ ґрунтується на розбіжностях у джерелах історії соціології й відображенні ними реального об’єктивного світу. Письмові джерела історії соціології також класифікують за формою викладу (наукові тексти, соціологічні звіти, конспекти прочитаних книг тощо); обсягом (монографії, брошури, статті); структурою (монотвори, збірники); складом (однотомні, багатотомні, серійні); строками виходу у світ (періодичні, неперіодичні видання). Теоретичний рівень джерелознавства соціології взаємопов’язаний з методичним. Під методикою при цьому розуміють вивчення і застосування принципів, прийомів і правил практичної роботи з джерелами, їх виявлення, класифікацію, критику, тобто безпосередню джерелознавчу практику, що дозволяє успішно розв’язувати проблему введення в науковий обіг нових джерел історії соціології. Особливого значення історики соціології надають біографічному методу соціального пізнання. Біографічне джерело дає змогу охарактеризувати особистість, її життєвий шлях, науковий внесок, що вписується в історичний і соціокультурний контексти; зафіксувати унікальність сприйняття соціальних процесів безпосередніми учасниками історичної події. Методику роботи з джерелами використовують у формі зовнішньої (з’ясування походження джерела) і внутрішньої (вивчення змісту джерела, виявлення ступеня вірогідності й повноти відомостей, що містяться в ньому) критики. Етапи роботи залежать від виду, характеру, змісту конкретного джерела і проблеми дослідження. У комплексі наявних джерел необхідно виділяти ті, вивчення яких дасть змогу виявити, встановити основні напрями і тенденції досліджуваного процесу.