Джихад (араб. — війна за віру) — 1) священна війна мусульман проти іновірців; 2) зусилля, спрямовані на поширення і перемогу ісламу. Релігійна доктрина ісламу вшановує тих, хто відзначився (газі), загинув (шахіди-мученики) у джихаді. За мусульманськими уявленнями, шахіду після смерті забезпечене місце в раю. У VII—ІХ ст. ідеї джихада сприяли експансії ісламу та арабських племен, а надалі стали звичайним гаслом у конфліктах з християнами (від хрестових походів до європейської експансії Османської імперії). З ХІХ ст., коли великі європейські держави почали контролювати ісламські країни, джихад став гаслом радикальної реакції ісламського суспільства на процеси вестернізації та модернізації.
Послідовники ідей ісламізму вважають необхідною реактивізацію принципу джихаду і тлумачать його як священну війну проти внутрішніх і зовнішніх ворогів ісламу, «форму політичної боротьби прямої дії», революційний ісламський шлях, який виправдовує застосування сили і будь-яких засобів у боротьбі з відступниками від віри і за звільнення людства від сучасної «джахілії» (невігластво і безбожжя). Головними популяризаторами ідей джихада у ХХ ст. стали ідеологи ісламізму М. Маудуді, засновник пакистанської партії «Джамаат-і-ісламі», єгиптянин С. Кутб. Послідовником С. Кутба був Абд аль Салам Карадж, один з керівників організації «Джихад», страчений у 1982 за вбивство президента А. Садата. У другій половині ХХ ст., а особливо у 70-х, у зв’язку з політичною радикалізацією ісламського світу, поширенням ідей ваххабізму, ісламської революції, початком війни в Афганістані джихад проти «невірних» став метою мусульманських міжнародних терористичних угруповань — «Ісламського джихада», «Хізбалли», «Аль-Каїди» та ін.