Динамічна (грец. dynamikos — наділений силою) концепція способу життя — концепція, основним принципом якої є положення про те, що саме розбіжності в життєдіяльності людей, а не їхня належність до формальної соціостатусної групи є головними критеріями диференції і типологізації способу життя, а також вичленовування його суб’єктів. Динамічна концепція способу життя дає змогу вийти за межі традиційних стратифікаційних уявлень, врахувати як старі, так і нові елементи свідомості і поведінки людей, що інтегруються в повсякденні соціальні практики. Розпад уніфікованого радянського способу життя ініціював пошук механізмів, які опосередковують взаємодію суспільства й особистості, а також моделей, які описують ці опосередкування з урахуванням активної ролі особистості у формуванні й зміні способу життя. Закономірним результатом став перехід від структурно-функціональної концепції до динамічної концепції способу життя. Відповідно до наукового апарату соціології способу життя було запроваджено систему категорій, які відображають логіку аналізу динамічної концепції способу життя, інтегративні й дезінтегративні процеси в життєдіяльності людей, її статику і динаміку: зразок, спосіб і стиль життя, співвідношення яких практично не висвітлено в науковій літературі і які раніше не розглядалися як системна тріада. У такому розумінні спосіб життя, будучи науковою, а не ідеологічною або загальножиттєвою конструкцією, виникає в результаті взаємодії (а нерідко й боротьби) домінуючих способів і стилів життя, які продукують особистості певних соціальних типів, що і є вихідним елементом соціологічного аналізу. У стилях і способах життя практично виражаються активність і спрямованість особистості — стійкі домінуючі системи діяльності, інтересів, мотивів, переконань, ідеалів, смаків тощо.
Ці особливі структурні стани системи способу життя (репродукована соціальна практика, за Е. Гідденсом) представляють собою потенційну соціальну структуру. Всередині них нерідко розробляються нові стандарти соціальної дії, розвивається нормотворчість (самонормування), виникають нові соціальні еталони і культурні зразки на основі освоєння нових форм і способів діяльності. Вивчення цих процесів дає змогу зрозуміти, як певні форми життєдіяльності і способи соціальної дії починають визначати «домінантну форму інтеграції» (П. Сорокін) і становлення суспільства певного типу. Динамічна концепція способу життя апробована в емпіричних дослідженнях фермерів і працівників колективних, сільськогосподарських підприємств, представників малого і середнього бізнесу, а також міського населення (Росія). Результати цих досліджень свідчать, що в соціумі складаються альтернативні способи і стилі життя, важко сумісні за характером, що свідчить про конфліктогенність і нестійкість вектора суспільного розвитку.