Дисонанс (лат. dissonare — різко звучати) когнітивний (лат. cognitio — знання, пізнання) — соціально-психологічна концепція, що досліджує психологічний стан, закономірності соціальної поведінки, особливості комунікації суб’єктів, когнітивні конструкції яких (знання, уявлення, думки), що входять в систему мотивацій соціальної дії, перебувають у дисбалансі, невідповідності. Концепція когнітивного дисонансу, сформована Ф. Хайдером (1944) у термінах теорії відповідності, пояснювала прагнення людини до впорядкованого сприйняття навколишньої дійсності. Поняття «баланс» в описі психологічного стану суб’єкта в моделі його світосприйняття відображає відповідність об’єкта сприйняття та безстресового стану суб’єкта. Такий стан відображає відсутність тиску на когнітивні конструкції у свідомості суб’єкта, а також на відповідні емоційні прояви. Послідовник Хайдера Т. Ньюком запропонував у своїй теорії міжособистісної комунікації поняття «баланс» на означення симетрії орієнтацій, яка може утворитись у групі людей завдяки збільшенню кількості інтеракцій (контактів) між її членами. Термін «дисонанс» запроваджений у 1957 Л. Фестінгером, який під ним розумів невідповідність між когніціями (знання, уявлення, думки) у межах конкретної спільноти, що незадовільно впливає на психологічний комфорт. Наявність когнітивного дисонансу викликає прагнення мінімізувати поглиблення невідповідностей і уникати ситуацій, в яких дисонанс збільшується. Поняття «баланс» у концепції когнітивного дисонансу може бути замінено поняттям «гомеостаз», тобто стан людини, в якому вона прагне до збалансованості (врівноваженості) власної поведінки в межах відповідної системи цінностей і переконань.
Когнітивний дисонанс може бути наслідком: психологічних особистісних факторів (наприклад, внутрішній конфлікт особи), що стають наслідком неадекватної поведінки (неправильна поведінка, спокуса, усвідомлення нерезультативності або неефективності поведінки); суперечностей, що виникають внаслідок наявності різних авторитетних думок, невідповідність власних дій очікуванням інших людей, незбігання особистих переконань із визнаними нормами тощо. Існує декілька способів зняття когнітивного дисонансу: 1) введення ще більшого когнітивного дисонансу, що затіняє існуючий; 2) додатковий аналіз альтернативних шляхів розв’язання проблеми та поведінки в цій ситуації; 3) пошуки згоди через вчинки і компромісні рішення; 4) заміна мети або об’єкта прагнення. З точки зору соціології, напруження когнітивного дисонансу можна знизити: а) відмовою від основної мети; б) за допомогою модифікації мети або зміни напряму діяльності; в) через зміну засобів досягнення мети; г) внаслідок повної або часткової зміни установки; ґ) шляхом радикального, насильницького знищення перепон.