Дисфункція (лат. dis — ускладнення і functio — діяльність) соціального інституту — порушення нормальної взаємодії соціального інституту із соціальним середовищем, зокрема суспільством. Основою взаємодії є реалізація основної функції соціального інституту — задоволення конкретних потреб суспільства. За інтенсивного перебігу суспільних процесів, прискорення темпів соціальних змін може виникнути ситуація, за якої змінювані потреби суспільства не знаходитимуть адекватного відображення в структурі і функціях відповідних соціальних інститутів, що може зумовити дисфункції у їх діяльності. Вони можуть виникати у сфері їх зовнішньої (матеріальної, організаційної) і внутрішньої (у змісті) діяльності. Як організаційне явище дисфункція соціального інституту виявляється в недоліках підготовлених кадрів, матеріальних засобів, організаційних недосконалостях тощо. Зі змістової точки зору дисфункція соціального інституту втілюється в неясності цілей його діяльності, невизначеності функції, втраті його соціального престижу й авторитету. Невідповідність між діяльністю інституту і характером суспільних потреб призводить до зниження його службової ролі і, як наслідок, до зміни окремих функцій на символічну, ритуальну, не спрямовану на досягнення раціональної мети діяльність, тобто бюрократизм. Дисфункція в діяльності соціального інституту виникає внаслідок втрати деперсоналізації його діяльності. За принципом деперсоналізації забезпечення функцій інституту не залежить від особливостей, схильностей, переваг особистості, яка розв’язує важливі завдання. Це становище досягається чітким визначенням соціальних ролей і об’єктивно діючим механізмом, що забезпечує їх належне виконання.
Втрата деперсоналізації означає, що інститут перестає діяти відповідно до об’єктивних потреб і об’єктивно встановлених цілей, змінюючи свої функції залежно від інтересів окремих осіб, їхніх персональних якостей. За таких обставин соціальний інститут перестає орієнтуватися на досягнення основної мети свого існування — забезпечення конкретної суспільної потреби. Дисфункція соціального інституту призводить до посадових зловживань, протекціонізму, хабарництва, інших порушень законності, пов’язаних із виконанням відповідних посадових функцій. Незадоволена суспільна потреба як результат дисфункції соціального інституту зумовлює появу нормативно неврегульованих видів діяльності. У своїх крайніх проявах така активність виявляється у протиправній діяльності. Дисфункції деяких економічних інститутів зумовлюють майнові, господарські правопорушення (спекуляції, крадіжки тощо). Попередити їх можна шляхом: а) адекватного відображення відповідної суспільної потреби у функціонуванні наявних або створюваних соціальних інститутів; б) зміни, трансформації цієї суспільної потреби; в) зміни суспільної свідомості щодо оцінювання цієї потреби.
Можна приклади ?