Дитячі ігри. Український фольклор. Конспекти лекцій
Як зауважив В. Сухомлинський, «гра — животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та устремлінь», що засвідчує багатий і різноманітний пласт народних дитячих ігор.
Гра — елемент розважальної й інтелектуально-дидактичної діяльності дітей, яка моделює громадські й сімейні взаємини.
Народна дитяча гра виникла у сиву давнину. За словами нідерландського мислителя Й. Гейзінги, вона давніша за культуру, оскільки властива не тільки людському, а й тваринному світу. Дитяча гра, на його думку, володіє ігровою якістю в її «найсправжнішій, найчистішій сутності».
На відміну від трудової діяльності гра не має корисної практичної мети; її сенс міститься в самому дійстві. Різниться вона й від мистецтва, бо не створює художніх цінностей, але межі між цими видами діяльності завжди були розмитими. Українські народні ігри мають етнічну специфіку, в них утілені ментальність, світосприйняття, світорозуміння, духовна історія народу.
Грі властиві постійна змінюваність, веселість, захват, азарт, напруженість, старання, врочистість, згуртованість, ритм, лад, гармонія. Саме у грі якнайкраще виявляється краса рухів людського тіла, їй, на думку Й. Гейзінги, притаманний найшляхетніший дар естетичного чуття людини — краса.
Народна гра обмежена в часі та просторі, відділена від звичайного життя дітей. Вона відбувається за правилами, які встановлюють дозволи і табу на певну поведінку, регламентують дії учасників. Дотримання правил є обов’язковою умовою дійства, інакше порушник усталеної ігрової поведінки розбиває, нищить увесь «ігровий світочок» (Й. Гейзінга). Тому настрій гри є лабільним (легко змінюваним, нестійким), адже будь-яке внутрішнє втручання може знизити ігровий дух, а незначний зовнішній поштовх — обірвати дійство. Основним сенсом гри є змагання.
У народних іграх розрізняють кілька груп:
1) сюжетні народні ігри з елементами драматизації («Ходить гарбуз по городу», «Коза», «Редька», «Шевчик», «Свати»);
2) рухливі ігри (найбільша і найрізноманітніша група), що мають такі підвиди:
— ігри з елементами загальнорозвивальних вправ («Диби-диби», «Батько і діти», «Мак», «Дрова», «Розбите яєчко», «Ой вийтеся, огірочки», «Боротьба кажана з вітром», «Кіт потягується», «Гуси на воді», «Пташка», «Мокрий кіт», «Боцюн і криниця»);
— ігри з текстом («Перепілка», «Мак», «Пузир», «Два морози», «Як у нас біля воріт»);
— ігри з бігом, ходьбою, вправами на рівновагу («Стоп!», «Квач», «Дрібушечки», «Не помились», «Визволяй», «Дожени свою пару», «Гойдалки», «Журавель», «Ластівка», «Напереваги», «Жук», «Рак-неборак»);
— ігри зі стрибками («Шагавай», «Переправа через річку», «Струмок», «Гречка», «Тинок», «У річку гоп», «Спутані коні», «Півник», «Класики», «Жаби і чапля», «Скакалка», «Вудочка»);
— ігри з метанням і ловлею («Квочка», «Гуси», «Квач з м’ячем», «Шкандибки», «Панас, Панас, не лови нас!», «У скраклі», «Камінці», «У котика і мишки», «Підповзень», «Перевозити бабу»);
— ігри на шикування і перешикування («Довга лоза», «Знайди свою пару», «Швидко в коло», «Хто перший?»);
— ігри з елементами акробатики («Краб», «Каракатиця», «Перекоти-поле», «Розпечене колесо», «Павук», «Жабка», «Качалка», «Дзвін»);
— ігри з елементами боротьби («Буряк», «Тягти бука», «Ріпка», «Коромисло», «Відьма», «Бій півнів», «Кіт у мішку», «Княжий острів», «Дружина і татари», «Перетягування по линві»);
3) словесні ігри, серед яких розрізняють:
— ігри на розвиток довільної уваги («Заборонене слово», «Птахи»);
— ігри на розвиток слуху («У волосянку», «Чув дзвін?», «У садочку на горбочку», «Що почув, скажи», «Зіпсований телефон»);
— смішинки і мовчанки («Іди додому на зелену солому», «Сміх», «Зайчику, зайчику, де ти був?»);
4) ігри з народними саморобними іграшками, найпоширенішими серед яких були ляльки з ганчір’я, соломи, листя, солом’яні іграшки, дерев’яні коники, м’ячі з шерсті, вабики, пищавки, жоломії, теленки з очерету, ліщини, верби, липи, акації, сікавки з бузини, стебла жоржини, очерету, дягелю;
5) музичні ігри:
— сюжетні рухливі ігри з піснями («Лис», «Горобейко», «Бобер»);
— хороводні ігри-інсценівки («Грушка», «Подоляночка», «Літала сорока по зеленім гаю»);
6) ігри-розваги («Варена риба», «Свинка», «У нещасного ополоника»), ігри-забави («Птиці», «Кицька», «Два півника»), ігри-угади із захованими предметами;
7) розвивальні, або «пальчикові ігри» («На роботу», «Пташенята в гнізді», «Доброго ранку», «Хрущ», «Kвіткa», «Віяло», «Човник» та ін.).
Розвивальні ігри доступні дітям найменшого віку. Людська анатомія спонукає новонародженого «вивчати» своє тіло, тому першими його увагу приковують ручки та пальчики. Малюк розглядає їх, випробовує всілякі рухи з ними, бавиться пальчиками. А між моторикою, руховою активністю окремих частин тіла дитини і розвитком її мозку, зокрема мислення і мови, є прямий зв’язок. Дослідження засвідчують, що кожен палець руки представлений у кopі великих півкуль головного мозку, а pyxи ними сприяють появі перших звуків дитини.
Народна традиція розвитку маленької істоти тисячоліттями зберігає різні ігри, пов’язані з моторикою дитячих пальчиків («пальчикові» ігри). Більшість текстів, які супроводжують ритмічні рухи, є віршованими: «Сорока-білобока», «Печу, печу хлібчик», «Пташенята в гнiздi», «Перший пальчик — наш дiдycь» та ін. Вони легко сприймаються немовлям, адже його організм природно виявляє ритм (дихання, серцебиття). Важливо, щоб рухова ілюстрація випливала з ритму тексту, що допоможе узгодити рух окремих органів дитини з ритмом словесного твору. Словесний супровід допомагає зосередити увагу на ритмах, заспокоїти немовля, сприяє його активному тактильному спілкуванню з дорослими. Дуже важливо, щоб старші чітко й ритмічно вимовляли кожне слово, звук, ретельно добирали і періодично повторювали конкретні рухи. Згодом дитина, зачувши словесний супровід, автоматично повторюватиме засвоєні зміни положення тіла або його частин, що приноситиме їй радість і задоволення.
Забавки з різноманітними рухами, які містять елементи масажу, лоскотання, чукикалок (гойдання на коліні), примовлянки до різних дій дитини протягом дня (прокидання, потягування, вмивання, їжа, вкладання до сну) діють так само, як і «пальчикові» ігри. До таких забавлянок належать «Ототушки-тутушки», «Потягусі, потягусі», «Куй, куй, чобіток», «Ладі-ладусі», «Чук, чук», «Коза рогатая», «Тосі-тосі», «Гойда, гойда, гойдаша», «Гоп, гоп, горобейки» тощо. Вони стабілізують емоційний стан дітей, розвивають дотикові здібності, навчають дитину прислухатися до себе, усвідомлювати і промовляти перші звуки, що сприяє розвитку мовлення, довільної уваги і пам’яті. Дитина отримує досвід самоаналізу і роздумів над власним фізичним та емоційним станом, вчиться розуміти себе й інших.
Історія української фольклористики має тривалий досвід наукової фіксації ігрового фольклору: дослідження М. Максимовича, П. Чубинського, В. Гнатюка, Ф. Колесси, В. Зілінського, В. Соколової, Г. Барташевич. Осмисленням та класифікацією гри, сутності ігрової діяльності займалися Марко Грушевський, І. Білецький, І. Волошина, О. Дей, Г. Довженок, В. Давидюк.
Дитячі ігри. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій