Дозвілля — 1) різновид соціальної діяльності, що відбувається в соціально-культурній сфері суспільства; 2) діяльність, яка, на противагу професійній, спрямована на відтворення та розвиток особистості, групи, соціальної спільноти і відбувається відповідно до культурних потреб, інтересів, запитів населення. Розрізняють дозвілля як час відпочинку, розваг та як вільний час, який, крім дозвілля, охоплює час соціальної колективної (політичної чи релігійної) діяльності. Поширилися ще два терміни: «вивільнений час» та «вибраний час». Поняття «дозвілля» вперше зафіксовано у працях давньогрецьких мислителів. Його визначають як зупинку дії, перерву поступовості. На противагу напруженій розумовій діяльності (праці) або споживанню дозвілля поєднувало гармонійний перебіг усіх функцій тіла і душі, асоціювалося з повною свободою людини, яка не повинна перетворюватися на ледарство чи бездіяльність. Соціальна цінність дозвілля визначалася не лише кількістю часу, а і якістю дозвільних занять (Гомер). Формуючи модель ідеальної держави, Платон вважав «найвеличніше дозвілля» одним із головних надбань еліти вільнонароджених громадян. Арістотель розглядав дозвілля як «піднесену» діяльність і вважав його вищою формою діяльності еліти, що представляє для суспільства максимальну цінність. В епоху Відродження у визначенні соціального призначення дозвілля відбулися суттєві зміни. Відповідно до нової наукової парадигми дозвілля стало розглядатися не як час насолоди, філософського споглядання та духовної діяльності, а як відпочинок від роботи, яка є основою життя людини, перерва для регенерації витрачених сил. У сучасному суспільстві дозвілля у своєрідній формі відображає низку глобальних соціально-економічних та соціокультурних тенденцій ХХ ст.: скорочення робочого часу (удвоє за останні 100 років); значне зростання обсягу вільного часу; збільшення соціального значення дозвілля, яке стає необхідною частиною життя людини в умовах перевантажень організму; нове співвідношення праці й дозвілля; зростання цінності дозвілля для певних груп населення (особливо для молоді); розвиток дозвілля як елементу способу життя. Водночас поширення дозвілля сприяє виникненню нових економічних, соціальних, культурних, екологічних проблем. Спостерігається тенденція до масової дозвільної міграції; опанування населенням нового дозвільного простору; зміна структури соціального часу; виникнення нових ціннісних орієнтацій щодо оцінки способу життя, співвідношення праці й дозвілля в житті людини. Зокрема, стає необхідним наукове дослідження дозвілля, створюються об’єктивні умови для інтенсивного розвитку соціології дозвілля. Французькі соціологи (Ж. Дюмазедьє, Ж. Делор, Р. Сю та ін.) висунули ідею цивілізації дозвілля, згідно з якою кінець ХХ ст. стане періодом переходу до цивілізації дозвілля, яка запанує у ХХI ст. дозвілля перестане бути компенсацією праці, стане необхідністю, перетвориться на «незалежну змінну», на «сенс еволюції розвинутих індустріальних суспільств», праця — із «першої життєвої потреби» на засіб самореалізації індивіда.
Проблема дозвілля розглядається не лише у світлі змін способу життя, а й у категоріях якості життя. На думку Р. Сю, відбувається перехід від речового до нематеріального споживання. Соціологічний аналіз дозвілля розвивається у двох напрямах: 1) вивчення соціальної структури дозвілля.; 2) дослідження типів культурної поведінки та аналіз їх еволюції. Дозвілля стає предметом ґрунтовних соціологічних досліджень починаючи з 30-х ХХ ст. Його проблеми досліджували відомі закордонні й українські фахівці. У сучасному інституті дозвілля спостерігається наявність видів і форм соціальних організацій — від стабільних формалізованих структур (театри, музеї, бібліотеки тощо) до великої кількості стилів та форм культурних практик, що є базою для подальшого соціально-культурного вдосконалення особистості. Для інституціоналізації дозвілля характерне посилення суб’єкт-суб’єктної взаємодії її учасників, поступовий перехід від адміністративної, законодавчо-нормативної до громадської, самоврядувальної модернізації. Спостерігається тенденція до визначення культурно-дозвільної діяльності як сфери особистих інтересів і потреб людини, подальшого позбавлення часу дозвілля державного патронату, перетворення його на площину самостійного волевиявлення та вільного саморозвитку людини.