Документ (лат. documentum — доказ) — засіб закріплення встановленим способом за допомогою спеціального носія інформації про факти, явища, процеси об’єктивної реальності та розумової діяльності людини. Ця інформація може фіксуватися за допомогою букв, цифр, стенографічних або інших знаків і символів, малюнків, фотографій, звукозаписів тощо. Існує кілька підстав для класифікації документів: засіб фіксації, авторство, ступінь персоніфікації, виконання певної функції, зміст, ступінь наближення до інформації тощо. За засобом фіксації інформації документи бувають: письмові (рукописи, книги, різноманітні свідоцтва тощо); іконографічні (ікони, картини, кінофотодокументи, відеозаписи); фонетичні (магнітофонні записи, платівки, диски); комп’ютерні (диски для комп’ютерів). За автором інформації вирізняють такі документи: офіційні (закони, укази, постанови, декларації, розпорядження); неофіційні (особисті заяви, листи, щоденники, сімейні альбоми). За ступенем персоніфікації документи поділяють на: особові (автобіографії, характеристики, анкети); безособові (звіти, архіви, справи). За функціональними особливостями виокремлюють такі документи: інформативні (документообіг, статистичні звіти, протоколи, збірники ЦСУ); регулятивні (накази, постанови, телефонограми). За змістом вирізняють такі документи: історичні (описи подій); правові (оцінка подій); соціально-економічні (фіксація станів). За ступенем наближеності до інформації документи бувають: первинні (стенограми, протоколи); вторинні (довідки, узагальнення, відгуки). За кількістю авторів документи поділяють на індивідуальні, написані одним автором (листи, заяви); колективні, створені кількома авторами (звернення, декларації, заяви, листи). Важливе значення для соціологічного аналізу мають офіційні документи, які відображають реальні суспільні зв’язки і висвітлюють колективні думки щодо певних політичних, соціально-економічних явищ, подій, процесів. Вони інформують про стан справ в основних сферах життєдіяльності суспільства та регулюють відносини між окремими індивідами, групами, спільнотами, соціальними інститутами тощо. Аналіз офіційних документів широко використовують у соціології політики, громадської думки, права, праці, медицини, молоді тощо. Статистичні документи здебільшого містять певні узагальнення щодо найважливіших показників функціонування соціуму, окремих його частин. Вони можуть бути предметом самостійного аналізу, оскільки дають змогу дослідити певний процес або явище в динаміці, з’ясувати їх тенденції, доповнити характеристику досліджуваного явища, збагатити її історичним контекстом. Статистичні дані сприяють окресленню концептуальних меж, реалізації конкретного дослідницького проекту. Вони становлять основу для оптимальної вибірки у соціологічному дослідженні населення, характеристик його життєдіяльності (реєстрація шлюбів, розлучень, народжуваності, смертності, міграції тощо), умов і рівня життя. У пізнанні соціального життя, особливо на його мікрорівні, суттєвим є вивчення неофіційних документів, які є важливим джерелом відомостей про особливості суспільної свідомості, громадської думки, цінностей та установок, мотивів поведінки особистостей. Вони збагачують інформацією щодо мобільності, соціалізації, індивідуалізації, адаптації, задоволення різноманітними сферами життя індивідів, а також чинників, що впливають на їх розвиток.
Так, на початку ХХ ст. відомий американський соціолог В. Томас і польський вчений Ф. Знанецький дослідили особисті документи польських емігрантів (листування селян-емігрантів з родичами, що залишилися у Польщі; архіви емігрантських газет; матеріали церковних парафій, земельних товариств, благодійних і судових організацій; унікальну автобіографію одного із селян, яка мала до 300 сторінок), для того щоб описати їхнє становище у Європі та Америці. Важливою характеристикою документальних джерел є надійність, при оцінюванні якої необхідно враховувати, що: офіційні документи більш надійні, ніж неофіційні; особисті документи мають більшу надійність, ніж безособові; найнадійнішими є документи юридичного характеру, фінансові документи; певні особисті документи (автобіографії, спогади) мають найчастіше суб’єктивний характер, але дають змогу дослідити певні особистісні риси їх авторів. Документальні джерела містять унікальну і різноманітну інформацію про соціальні явища та процеси. Тому дуже важливо знайти адекватні методи, які б дали змогу отримати цю інформацію з достатньою надійністю, якісно інтерпретувати зміст документів відповідно до мети і завдань дослідження.