Достоєвський Федір Михайлович (1821—1881) — російський письменник, творчість якого належить до вершинних явищ світової літератури. Його романи були своєрідною художньою лабораторією, в якій досліджувалася боротьба суперечливих начал у людській душі та випробовувалися чільні соціальні, моральні й філософські ідеї, що визначали духовне життя людства протягом останніх півтора століття.
Основні твори: «Бідні люди» (1845), «Принижені й зневажені» (1861), «Злочин і кара» (1866), «Ідіот» (1868), «Брати Карамазови» (1880).
Ф. М. Достоєвський народився 11 листопада 1821 р. у Москві в родині лікаря. Федір був другим сином подружжя Достоєвських. З 1833 р. розпочався період навчання: спочатку в напівпансіоні М. Драшусова, пізніше — у приватному пансіоні Л. Чермака. У 1837 р. брати Михайло та Федір Достоєвські переїхали до Петербурга для вступу в Інженерне училище. Того ж року майбутній письменник пережив дві трагічні події — смерть матері та смерть О. Пушкіна, яку він сприйняв як особисту втрату (за свідченням одного з братів, Федір навіть хотів носити жалобу за великим російським поетом). За два роки по тому за загадкових обставин помер батько. Дещо пізніше Достоєвський відмовився від своїх прав спадкоємця на володіння землею та кріпаками. Завершивши 1843 р. повний курс навчання у вищому офіцерському класі, юнак був зарахований до інженерного корпусу при Санкт-Петербурзькій інженерній команді. Проте вже наступного року він залишив військову службу й присвятив себе літературній діяльності. Дебютував молодий письменник романом «Бідні люди» (1845), який відразу ж дістав високу оцінку в літературних колах. Цього ж року відбулася перша зустріч Достоєвського з М. Петрашевським — переконаним послідовником учення французького філософа-утопіста Шарля Фур’є. Зацікавленість питаннями суспільно-політичного життя країни згодом привела молодого Достоєвського у конспіративний гурток петрашевця М. Спєшнева, метою якого була організація перевороту в Росії, а першим нагальним завданням — друкування й розповсюдження на батьківщині пропагандистської літератури для солдатів і селян. У 1849 р. письменник був заарештований за участь у діяльності цього гуртка. Члени слідчої комісії засудили його до розстрілу, як «одного з найважливіших» змовників.
У Петербурзі на Семенівському плацу 22 грудня 1849 р. відбулася інсценізована процедура заміни страти бунтівників менш суворим вироком. Згідно з ним позбавлений усіх дворянських прав Достоєвський засуджувався до чотирьох років каторжних робіт з подальшою солдатською службою. Період покарання тривав довгих десять років. Духовний досвід років, проведених на каторзі, ліг в основу знаменитих «Записок з Мертвого дому» (1862). У 1857 р. письменник здобув право публікувати свої твори, а 1859 р. — можливість повернутися до Санкт-Петербурга. Упродовж 1861-1863 рр. він разом із старшим братом Михайлом видавав часопис «Час», а у 1864-1865 рр. — часопис «Доба». На той час його уявлення про ідеальне суспільство ґрунтувалося на принципах суспільної власності й спільної праці, свободи почуттів, звільнення людей від паразитизму державного чиновництва, сімейних обов’язків, релігійних приписів та влади грошей. Це надало поштовху до розвитку публіцистичному таланту Достоєвського й надихнуло його взятися до створення нового великого твору, який мав друкуватися частинами з продовженням, — роману «Принижені й зневажені» (1861). У 1862 р. письменник вперше поїхав за кордон, в Європу. У Лондоні він познайомився з видатним російським мислителем О. Герценом. Слідами цієї подорожі були написані «Зимові нотатки про літні враження». У 1864 р. створив інтелектуальну «повість-парадокс» «Нотатки з підпілля». Того ж року пішли з життя дружина та старший брат Достоєвського. Борги померлого брата він узяв на себе. У 1866 р. Достоєвський одружився з А. Сніткіною, яка була йому вірною подругою до кінця його життя. Того ж року письменник завершує роман «Злочин і кара», яким ознаменувався початок нового етапу його творчої біографії. Найвищими досягненнями цього періоду стали романи «Ідіот» (1868), «Біси» (1872), «Підліток» (1875), «Брати Карамазови» (1879—1880). Протягом 1876-1878 рр. Достоєвський щомісяця видавав «Щоденник письменника», в якому виступив як філософ, мораліст, проповідник. У 1880 р. на засіданні товариства любителів російської словесності письменник виголосив Пушкінську промову, яка стала подією в культурному житті російського суспільства.
Ф. М. Достоєвський помер 26 січня 1881 р.