Дума «Хмельницький та Барабаш». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Дума «Хмельницький та Барабаш». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Яскрава сторінка героїчного епосу українського народу — думи про боротьбу з польсько-шляхетськими поневолювачами у другій половині XVIІ ст., яку очолив Богдан Хмельницький («Хмельницький та Барабаш», «Перемога Корсунська», «Іван Богун» та ін.).
Більшість фольклорних творів про ці події розкриває настрої і стремління учасників народно-визвольної війни, народну оцінку її героїв, однак не завжди є джерелом достовірних фактів і деталей. І. Франко у праці «Студії над українськими народними піснями» зазначив: «Маємо… досить довгий ряд українських дум і пісень про Хмельницького і його товаришів (Перебийноса, Нечая, Богуна), про поодинокі битви (Жовті Води, Пилявці, Берестечко і т. ін.), які досить добре малюють коли не самі факти, то в усякім разі настрій і надії українського народу з того часу».
Хронологічно першою серед цих творів є дума «Хмельницький та Барабаш». Описані в ній події відбувалися в Україні напередодні народно-визвольної війни і пов’язані з поверненням запорозьким козакам підписаних польським королем Владиславом ІV привілеїв. Відомо кілька її варіантів, найдавнішим з яких вважають текст, записаний М. Цертелєвим у 1819 р. Цей варіант досить лаконічний (50 рядків) і описує такі факти: зраду Барабаша, здобуття грамот Хмельницьким і бажання зрадника видати Хмельницького шляхті. Він, на думку дослідників, складався під безпосереднім враженням від реальних подій. Так, на початку думи є згадка про «тривоги на Україні», а не про «війни», як в інших варіантах. Очевидно, тоді ще не усвідомлювали розмаху подій, війна ще не набула народного характеру. Пізніші тексти поповнилися новими епізодами, що не завжди відповідали історичним фактам, а лише увиразнювали позиції персонажів і ставлення народу до них. Одним з них є варіант, записаний П. Кулішем на початку 50-х років XIX ст. від кобзарів Андрія Шута й Андрія Бешка на Чернігівщині.
Композиція думи струнка, широко охоплює найголовнішу подію — початок визвольної війни. У ній немає традиційного зачину, а відразу повідомляється про тривожну обстановку в Україні напередодні 1648 р. Тут же визначено характер «великих воєн» — «за віру християнську». Слово «воєн», використане у множині, засвідчує періодичність, з якою український народ виступав проти поневолювачів. Оскільки на той час «віра християнська» ототожнювалася з поняттям «український народ», таку війну потрібно розуміти як національну — боротьбу українського народу за національні, релігійні та соціальні права.
Далі в думі повідомляється про обрання Барабаша гетьманом, а Хмельницького — військовим писарем. Дію перенесено в Чигирин, де відбувається сутичка між головними персонажами. Розгортається вона напружено, стрімко. Важливу роль для розуміння характеру незгоди між Хмельницьким і Барабашем відіграють діалоги, які посилюють емоційну напруженість розповіді, надають їй глибокого драматизму.

Перший діалог відбувається між «молодим гетьманом» Барабашем і його кумом Хмельницьким про королівські грамоти. Він яскраво характеризує обох персонажів і розкриває суть конфлікту між ними. У його основі — не особиста неприязнь, а інтереси народу. Усіляко підтримуючи феодальний лад Речі Посполитої, Барабаш не лише не приєднується до пропозиції Хмельницького «за віру християнську одностайно стати», а й намагається нав’язати йому своє розуміння поведінки:

Чи не лучче нам із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-сіль по вік-вічний уживати?

Не отримавши згоди Барабаша «козакам козацькі порядки подавати», Хмельницький вирішив хитрістю здобути грамоти про козацькі привілеї, виявивши рішучість, здатність швидко приймати важливі рішення. Вручивши своєму повіреному золотий перстень, шовкову хустину і ключі, що належали Барабашу, посилає його в Черкаси до Барабашевої дружини за грамотами.
Композиційно важливим є діалог слуги Хмельницького з дружиною Барабаша:

Уже ж тепер твій пан Барабаш, гетьман молодий,
На славній Україні з Хмельницьким великі бенкети вчиняють,
Веліли вони тобі сії значки до рук приймати,
А мені листи кролевські оддати…

«Великими бенкетами» названо війни, про які йдеться на початку думи, бо вже в наступних словах слуги розкрито переносне значення вимовленої ним фрази:

Чи не могли б вони із кумом своїм Хмельницьким
Удвох прочитати
І козакам козацькі порядки давати?

Відповідь Барабашевої дружини засвідчує реакцію жінки, яка відразу зрозуміла суть повідомлення, — вона майже точно повторила слова свого чоловіка:

Нащо б їм кролевські листи удвох читати?
Не лучче б їм із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-сіль вічнії часи уживати?

Риторичні питання, звернені до слуги Хмельницького, засвідчили антинародність поглядів родини Барабашів. Очевидно, подружжя обговорювало підписані королем Владиславом IV грамоти. Можна припустити, що Барабаш обіцяв утримуватися від дій на захист народу. І слова його дружини — підтвердження цьому:

А тепер нехай не зарікається Барабаш, гетьман молодий,
На славній Україні огнів да тернів ізгашати,
Тілом своїм панським комари годувати…

Поділяючи погляди чоловіка, пані Барабашева все-таки не насмілюється ослухатися наказу Хмельницького і видає повіреному місце, де заховані королівські листи.
Композиційна значущість епізоду зустрічі повіреного Хмельницького з дружиною Барабаша полягає у виявленні характерів сил, що протидіють одна одній: з одного боку — патріот, поборник прав рідного народу, з іншого — зрадник, здатний на ганебну угоду заради власної вигоди. Певною мірою протистояння між Хмельницьким і Барабашем відображає боротьбу повсталого народу і панів-ренегатів — прислужників польської шляхти.
Після повернення повіреного події розгортаються з блискавичною швидкістю. Засвідчена у першому діалозі полеміка між Хмельницьким і Барабашем загострюється наказом гетьмана ув’язнити поборника козацьких прав:

Ей, старосто, — каже, — ти мій, старосто Кричевський!
Коли б ти добре дбав,
Кума мого Хмельницького живцем узяв,
Ляхам, мостивим панам, до рук подав, —
Щоб нас могли ляхи,
Мостивії пани,
За білозорів почитати.

Намагання Барабаша догодити польській шляхті, віддавши їй на поталу Хмельницького, — поетичне відтворення численних замахів на нього. Барабашеве бажання полонити Хмельницького було небезкорисливим. Цим він мав на меті здобути прихильність польської шляхти: «за білозорів почитати» означає «почитати за своїх однодумців». Такий вчинок обурює Хмельницького, і він їде на Січ, де скликає своє військо. Так дума інтерпретує події, що відбулися наприкінці 1647 р.
Разом з Хмельницьким козацькі загони формують полковники Максим Кривоніс, Мартин Пушкар, Іван Богун, Матвій Борохович. В історичних документах ім’я Бороховича не зафіксовано, деякі герої народно-визвольної війни крім офіційних прізвищ мали ще й народні (на Січі козаки самі давали прізвиська новоприбулим): полковника С. Адамовича називали Волочаєм, Ф. Дженджелея — Филоном Чичаєм. Історики вважають, що Матвієм Бороховичем названо Матвія Гладкого. В українській мові при називанні осіб (без звертання до них) застосовується, як правило, називний відмінок. У думі при називанні полковників використано кличну форму: «полковниче — Максиме», «полковниче — Мартине», «полковниче — Іване Богуне». Цією поетичною формою, мабуть, виражено пієтет, з яким повстанці ставилися до ватажків народно-визвольної війни. Це вони «на славну Україну прибували, кролевські листи читали, козакам козацькі порядки давали».
Є в думі кілька історичних неточностей: названі сподвижники Б. Хмельницького під час подій полковниками ще не були — ними вони стали в роки боротьби з польською шляхтою; якби «козацькі порядки» існували в Україні, то не було б потреби піднімати козаків на боротьбу. Очевидно, не історична достовірність була суттєвою — народ уславлював своїх захисників, поборників волі. І це було головним.
Згадка про чотирьох полковників відіграє у думі важливу композиційну роль. Лаконічна розповідь без фабульних деталей зосереджує увагу на динамічності розвитку подій і вчинках персонажів.
Підготовка до війни попри її масштабність відбувалася без розголосу: «стиха словами промовляє» — так звертається Хмельницький до козацтва. Звертання «ей, козаки, діти, друзі, молодці» засвідчує його глибоку повагу до кожного. Хмельницький вірить, що перемога буде за ними, адже це боротьба за віру, волю, Україну. Напутнє слово гетьмана і християнська молитва вселяли віру в перемогу, додавали козакам мужності й відваги, з якими вони громили «лядські табори». Звернення гетьмана містить накази, настанови щодо тактики бойових дій:

На лядські табори наїжджайте,
Лядські табори на три часті розбивайте,
Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,
Кров їх людську у полі з жовтим піском мішайте…

Історики стверджують, що тактику розбивати польські табори на три частини Хмельницький використав у Корсунській битві. Для реалістичності картини, достовірності фактів у думі майже протокольно названо час битви:

Тогді-то у святий день, у божественний, у вовторник
Хмельницький козаків до сходу сонця пробуждає…

Розгром польських військ під Корсунем відбувся 16 травня 1648 року у вівторок на Зелені свята («святий день»). Очевидно, ця перемога була настільки живучою в народній пам’яті, що в думі відтворено її найяскравіші сторінки. Невелика за обсягом батальна сцена виписана конкретно і точно, відповідно до наказів, які віддавав Хмельницький. Щоправда, дієслова наказового способу («дбайте», «розбивайте», «рубайте» тощо) замінено особовими дієсловами минулого часу («дбали», «розбивали», «рубали»). Це не просто прийом епічної розповіді, дещо невміло використаний в думі. Точне виконання козаками наказу гетьмана засвідчує те, що вони вірили Хмельницькому, поділяли його прагнення повернути в Україну «козацькі порядки». Про сміливість козаків у цій битві жодного слова, однак останній рядок «віри своєї християнської у поругу вічні часи не подали» красномовно переконує у їх відвазі й рішучості.
Після батальної сцени дума знову зводить віч-на-віч головних персонажів — Хмельницького і Барабаша, жалюгідне, плебейське становище якого акцентовано тавтологією «плаче-ридає». Він «стиха промовляє» (по-змовницьки) до Хмельницького, сподіваючись переманити його на бік польської шляхти:

Не лучче б тобі з нами, із ляхами,
З мостивими панами,
Хліб-сіль з упокоєм уживати?

Слова ніби ті самі, що і в першому зверненні Барабаша, проте вони містять суттєву деталь. Замість «чи не лучче нам з ляхами» він промовляє: «не лучче б тобі з нами, із ляхами». Так у думі зроблено останні акценти щодо образу Барабаша — запроданця, котрий відкрито перейшов на бік польської шляхти, зрадивши свою вітчизну. З погляду народної моралі, він повинен понести покарання. Кару для зрадника обирає сам Хмельницький:

Як будеш ти мені сими словами докоряти,
Не зарікаюсь я тобі самому з пліч головку, як галку, зняти.
Жону твою і дітей у полон живцем забрати,
Турському султану у подарунку одіслати.

Сцена розправи над Барабашем фактично повторює слова Хмельницького, тільки змальована вона вже в минулому часі. Цей композиційний прийом виявляє значущість епізоду для розуміння змісту думи, тим більше що наведений факт — не достовірний. Барабаша вбили реєстрові козаки, яких той вів по Дніпру проти повсталих військ. Є в думі поетичний вимисел про страту Барабаша і занапащення його родини, бо зрада, ренегатство — найстрашніший злочин супроти свого народу. Ніхто не вимолить собі прощення за це злодіяння — він мусить понести покарання, яким би жорстоким воно не було. Тільки так можна сплатити свій борг перед вітчизною. Використаний у тексті поетичний домисел доповнює картину початку народно-визвольної війни, робить твір художньо довершеним, відтворює дух епохи. Закінчується дума зверненням козаків до Хмельницького:

Ей, гетьмане Хмельницький,
Батю наш, Зинов Богдане чигиринський!
Дай, Боже, щоб ми за твоєю головою пили да гуляли,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подавали!

Традиція звертатися до зверхника словами «батю», «батьку» існувала в Україні, за свідченням О. Братка-Кутинського, з часів патріархату: військові загони складалися тоді переважно з родичів, братів, котрі були синами одного батька, який і очолював військо. З часом така форма звертання набула офіційного звучання. У думі воно засвідчує не лише повагу до гетьмана, а й великі сподівання, що його справа принесе народові інше життя.
Колоритною є поетика думи. Епічна розповідь у ній не часто чергується з ліричними відступами, вона насичена публіцистичними елементами. Публіцистично подано, наприклад, повідомлення про початок «великих войн» в Україні. У процесі розгортання сюжету не раз використано елементи суспільно-політичної публіцистики у формі полемічного діалогу між головними персонажами. Своєрідним є закінчення думи, яке тільки частково нагадує традиційне для неї славословіє:

Господи, утверди люду царського,
Народу християнського,
Всім слушащим,
Всім православним християнам
Пошли, Боже, много літ!

Ці рядки звучать як щира молитва про щасливе життя для всього «народу християнського».

Дума «Хмельницький та Барабаш». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій

Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *