Ду фу (справжнє ім’я — Ду Шаолін; 712—770) — китайський поет.
Автор циклів віршів «Три правителі», «Три розлуки», «Вірші в 500 слів про те, що було у мене на душі, коли я зі столиці прямував у Фінсянь» (755).
Майбутній поет рано втратив батьків, його виховала тітонька Пей. Вона оточила хлопця турботою і любов’ю, дбаючи про нього, як про рідного сина. У своєму житті поет багато подорожував. Певний час він служив інспектором освіти в одній з провінцій Китаю (Хуачжоу). Його пригнічує усвідомлення соціальної несправедливості, про що він пише у своїх віршах. Поет прагне покращити життя, звертає увагу можновладців на проблему бідності в країні, сприяє вдосконаленню чиновницьких реформ, але активна діяльність Ду Фу не знаходить підтримки, його переслідують, цькують. Ду Фу був знайомий з іншим китайським поетом Лі Бо. Разом вони написали багато поезій, у них є вірші, присвячені один одному. З літературної спадщини поета до нас дійшло близько 1500 віршів. Ду Фу успішно працював у різних літературних жанрах. Новаторством було те, що поет відкрито писав у своїх віршах про актуальні суспільні проблеми, не вдаючись за існуючими традиціями до натяків, алегорії тощо.
Так, у віршах про війну він відверто говорить про людські страждання й смерть. Розкриваючи тему праці, детально описує повсякденні людські турботи тощо. Поезія Ду Фу філософська за змістом. Поет глибоко усвідомлює місце і роль людини у Всесвіті, розуміє, що немає нічого вічного, усталеного. Зникають колись могутні держави, натомість з’являються чагарники. Ду Фу разом з Лі Бо та Дзюй-Ї (їх називали «могутньою трійцею» китайської поезії) сприяли відродженню літератури у Танську добу не тільки в Китаї, але й Кореї, В’єтнамі, Японії.