Дюркгейм (Durkheim) Еміль (1858—1917) — французький соціолог і філософ, родоначальник французької соціологічної школи, перший у світі професор соціології. Дюркгейм виступав проти монархічно-клерикальної реакції, боровся за секуляризацію шкільної та університетської освіти. Визнавав велику суспільну значущість соціалістичного руху, але ідеї наукового соціалізму К. Маркса не поділяв. Головне місце у його соціально-політичній програмі відводилось реформам. Спираючись на принцип специфічності та автономності соціальної реальності, Дюркгейм наділяв суспільство ознаками фізичної та моральної переваги над індивідом, а пізніше ототожнював його навіть з Богом. Предмет соціології, за Дюркгеймом, — це особлива реальність, основою якої є соціальні факти, що характеризуються такими ознаками: об’єктивність, незалежне від індивіда існування та здатність здійснювати на нього примусовий вплив. Соціальні факти (ідеї, норми, цінності, вироблені колективною свідомістю людей) впливають на людей через соціальні інститути. На думку Дюркгейма, соціальні факти слід розглядати як предмети, а суспільство як реальність треба вивчати безпосередньо, ззовні, об’єктивними методами. Соціальні факти слід пояснювати іншими. У теоретико-методологічному плані Дюркгейм поєднує еволюціонізм зі структурно-функціональним підходом.
Соціологічна теоретико-методологічна концепція Дюркгейма давала змогу обґрунтувати ідею суспільної солідарності, якій була присвячена майже вся його творчість. Ґрунтуючись на типовій для соціології ХІХ ст. ідеї конструювання двох ідеальних типів суспільства, між якими існує історична спадковість, Дюркгейм будував дихотомію суспільства з механічною та органічною солідарністю як двома ланками єдиного еволюційного ланцюга. Механічна солідарність домінувала в архаїчному суспільстві і ґрунтувалась на нерозвиненості, спільності індивідів та їх суспільних функцій. Органічна солідарність, за Дюркгеймом, характерна для сучасного суспільства та заснована на суспільному поділі праці, функцією якого є інтеграція індивідів, забезпечення єдності соціального організму, формування відчуття солідарності, що є вищим моральним принципом, цінністю. Антагонізм праці і капіталу Дюркгейм вважав результатом недостатньої врегульованості відносин між головними класами суспільства. Дюркгейм розвивав ідею створення професійних корпорацій — нових органів суспільної солідарності, що повинні були виконувати суспільні функції, від виробничих до культурних і моральних, виробляючи та впроваджуючи в життя нові норми, що регулюють відносини між працею та капіталом, сприяють розвитку особистості та подоланню кризи капіталістичного суспільства. Основну роль у соціальній інтеграції Дюркгейм відводив ідеалам та віруванням (колективним уявленням), вбачав у них головні компоненти релігії та моралі (нерідко ототожнюючи їх). Дюркгейм доводив, що «реальний», чи «справжній», об’єкт усіх релігійних культів — суспільство, а головні функції релігії — сприяння згуртованості суспільства та висунення ідеалів, що стимулюють суспільний розвиток. Модернізуючи традиційні релігійні уявлення, Дюркгейм розвинув концепцію релігії без Бога, якого замінив суспільством, його священними цінностями. Основною суспільною функцією релігії він вважав створення та зміцнення солідарності. Кризи буржуазного суспільства Дюркгейм пояснював відставанням культури від розвинутої економіки, недосконалістю моральних норм, послабленням авторитету традиційної дисципліни. Основним внеском Дюркгейма у соціологічну науку є аналіз ціннісно-нормативних систем суспільства та спроба розроблення жорстких методів дослідження соціальних фактів. Однак, відводячи головну роль «колективним уявленням», Дюркгейм зводив матеріальні чинники соціального життя до еколого-демографічних аспектів. Недооцінка ним ролі економічних інститутів влади, класів, внутрішніх суперечностей ціннісно-нормативних систем визначили й неадекватність пояснення низки важливих соціальних процесів. Концепції Дюркгейма були покладені в основу формування теоретичного фундаменту західної соціології, зокрема структурного функціоналізму.