Діагноз (грец. diagnosis — визначення, розпізнавання) соціальний — об’єктивна всебічна оцінка суспільного розвитку, основних умов життєдіяльності суспільства, соціальних сил, індивідуальної діяльності людей, суспільних інститутів, людського чинника загалом. Поняття «соціальний діагноз» має враховувати дворівневу структуру (схеми пізнання, зафіксовані на визначених логічних, загальнометодологічних і конкретно-наукових рівнях). Його загальнометодологічна структура ґрунтується на методологічному принципі єдності діяльності та пізнання, а контрольно-наукова структура відображає локальні цілі розвитку й застосовується для відносно автономного аналізу сфер громадського життя, окремих тенденцій його розвитку. Вид соціального діагнозу залежить від об’єкта діагностування (соціальна спільнота людей, трудовий колектив, група, особистість), його предмета (загальнометодологічний, груповий, індивідуально-особистісний), методології. Використовують такі основні характеристики соціального діагнозу: соціальний діагноз передбачає пізнання особливостей гострих перехідних періодів управлінського процесу; йому притаманні практична ефективність, соціально-політична гострота рішень, пов’язаних з необхідністю діалектичного аналізу конкретної просторово-тимчасової обстановки; соціальний діагноз є ефективним методом збирання і перероблення актуальної та об’єктивної соціальної інформації на високому рівні для прийняття стратегічних і тактичних управлінських рішень; соціальний діагноз виконує істотні методологічні функції з визначення позитивної організації найважливіших напрямів суспільного прогресу.
З технологічної точки зору поняття «соціальний діагноз» визначають як процедуру соціальної технології, спрямовану на оцінювання конкретної ситуації, проблемної характеристики. Результатом соціального діагнозу є опис об’єкта в системі показників, а його необхідною умовою — наявність норм, нормативів, орієнтирів сфери життєдіяльності, що діагностується, основних показників соціального виміру. Залежно від мети соціального діагнозу може бути видом технології, окремою процедурою або операцією. Виокремлюють п’ять концептуальних підходів до розуміння соціальної діагностики: а) діагностика як процедура виявлення відхилень від норми; б) технологія діагностики як засобу подолання суперечностей; в) органічна або системна діагностика як засіб з’ясування цілісності системи; г) встановлення шляхом діагностування міри відповідності або відхилення соціального об’єкта від проектованої базової моделі; ґ) діагностична технологія як засіб визначення цінності соціального об’єкта або процесу.