Діяльність — форма активності людини, що виявляється у цілеспрямованій зміні та перетворенні світу і людської свідомості. Діяльність людини передбачає певне протиставлення суб’єкта і об’єкта діяльності: людина сприймає об’єкт діяльності як матеріал, що може отримати нову форму і властивості, перетворитися з матеріалу в предмет і продукт діяльності. Соціологи тлумачать термін «діяльність» як: вид (види) соціальної діяльності, поведінки суспільства, держави, індивіда; вид (види) цілеспрямованої індивідуальної соціальної діяльності, що містить у собі розумове цілепокладання. Діяльність охоплює мету, засоби й результат, її невід’ємною характеристикою є усвідомленість. Діяльність виступає рушійною силою й умовою існування суспільства. Суб’єктами діяльності можуть бути особа, колектив, соціальна група, клас, суспільство. Типи і форми діяльності (індивідуальна, громадська, виробнича, ідеологічна, наукова, політична, культурно-виховна, відтворююча і творча) визначають за суб’єктом, об’єктом, функціями й цілями. Потреба є суперечністю між суб’єктом і дійсністю, яка розв’язується у процесі усвідомленої суб’єкт-об’єктної взаємодії. Діяльність особистості, її ціннісні орієнтації, воля, емоції детермінуються потребою, яка визначає характер психічних і соціальних умов діяльності, виступає основним регулюючим фактором поведінки особистості. Діалектика взаємозв’язку потреб і діяльності як закону відповідності соціально-перетворюючої діяльності потребам суспільства і кожного індивіда охоплює весь життєвий цикл розвитку суспільства. Динаміка практично-перетворюючої діяльності, яка розширює спектр умов природного існування людини, удосконалює соціальне середовище її існування й створює умови для її духовного розвитку. Діяльнісно-творчий спосіб відношення до дійсності визначає розвиток матеріальної та духовної культури людства, всіх форм суспільної життєдіяльності, відкриває можливості удосконалення людини та способів її взаємовідносин з дійсністю. діяльності може відбуватися на двох рівнях: використання, освоєння вироблених у процесі історичного розвитку способів зміни і перетворення дійсності, зафіксованих у певних установках, нормах, програмах, які задають відповідну парадигму діяльності; розвиток наявних форм культури та відповідних форм ставлення до дійсності. Будь-яка діяльність передбачає кооперацію зусиль людей, їх співробітництво, форми їх спілкування. Саме спілкування являє собою певного роду діяльності, яка охоплює сферу цілепокладання, ціннісно-смислові установки, засоби, прийоми та операції, спрямовані на досягнення цілей спілкування. Діяльність, що здійснюється в певних соціокультурних умовах як специфічне людське ставлення до реальності, є складним багатомірним культурним утворенням.
Окремі ланцюги й елементи діяльнісної структури формують види і форми діяльності й спілкування у різних сферах соціокультурного життя. Як і будь-яка реалія буття, що має життєво-смислове значення для людей, діяльність стає предметом не тільки об’єктивуючого раціонально-теоретичного пізнання, а й ціннісної духовно-практичної свідомості. Діяльність як домінуючий спосіб ставлення до дійсності виступає в якості цінності культури, однак досвід сучасної цивілізації, яка відчуває руйнівні наслідки безвідповідальної активності, породжує досить сильні критичні настрої щодо активно перетворюючих засад. Для того щоб уникнути руйнівних тенденцій або хоча б мінімізувати їх, діяльності як ідеал культури повинна передбачати розвиток суб’єкта, його відповідальність за спрямованість своєї діяльності, гармонізацію ступеня свободи і відповідальності, здійснення цілепокладання, його смислових орієнтирів, що спрямовані на еволюцію людини та навколишнього світу.