Езоп (VI ст. до н. е.) — давньогрецький байкар, засновник жанру. Йому приписують сюжети майже всіх відомих за часів античності байок («Езопові байки» ).
Постать Езопа є легендарною. Достеменно про нього нічого не відомо. Кажуть, він жив у VI ст. до н. є. у Давній Греції. Нібито був рабом, та ще й бридким: череванем, горбанем, лисим, кульгавим і водночас — розумним, дотепним, волелюбним. Перша згадка про Езопа є у Геродота, який говорить, що він був рабом Едмона, його вбили дельфійські жерці (скинули зі скелі), бо він дорікав їм за те, що вони не працюють, а живуть за рахунок пожертв від божниці Аполлона. Байки Езопа були популярними за його життя, не втратили вони своєї актуальності й дотепер. Сила Езопа в надзвичайно тонкій життєвій спостережливості, розмаїтті сюжетів і тем. Вони, як родючі зерна, дали пишний ужинок у прийдешній літературі. Так, нині неможливо знайти культурну людину, яка б не знала оповідок про вовка і ягня або лисицю та ворону із сиром; про селянина, який пригрів за пазухою замерзлу змію, а та, ледве прийшовши до тями, вкусила його, або стару лисицю, яка, не маючи сили дострибнути до ґрона винограду, сказала, що він зелений.
Дослідниками підраховано, що в байках Езопа діють близько 30 представників різних професій (хлібороб, мисливець, кожум’яка тощо) та понад 80 тварин. У байках прославляються розум, дружба, винахідливість, мудрість, щедрість, скромність, засуджуються такі вади людського характеру, як гординя, невігластво, лінощі і т.ін. В образах тварин, птахів змальовуються людські моральні якості, але про це говориться не прямо, а за допомогою натяків, алегорії. Такий спосіб зображення вад суспільного життя отримав назву «езопова мова». Уперше це поняття ввів у літературу М. Є. Салтиков-Щедрін. Сюжети байок Езопа в різні часи оброблялись багатьма байкарями — від Федра і Бабрія до Ж. Лафонтена й І. А. Крилова.