Екзистенціалізм, Що таке Екзистенціалізм?
Екзистенціалізм (від лат. ехіstеntіа — існування) — напрям у філософії і модерністська течія в літературі, представники яких у своїх працях і художніх творах намагалися розкрити таємницю буття загалом. Витоки цього вчення сягають XIX ст. Як течія екзистенціалізм формується в 30—40-х роках, а найбільшого розвитку досягає у 50—60-х роках XX ст. Його джерелом стали праці данського мислителя С. К’єркегора, а також Ф. Ніцше, Ф. Достоєвського, у подальшому цю теорію розвинули М. Хайдеггер, К. Ясперс (Німеччина), А. Камю, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр (Франція) та ін. Як система це вчення внутрішньо неоднорідне, а його естетичні засади близькі до теорії інтуїтивістів. Основні ідеї філософії екзистенціалізму по-різному розвивають її представники. У залежності від світоглядних орієнтацій письменників, які водночас виступають і як філософи-екзистенціалісти, у вченні існує кілька течій: релігійна (Г. Марсель), атеїстична (А. Камю, Ж.-П. Сартр), онтологічна (М. Мерло-Понті). Єдиним джерелом художнього твору М. Хайдеггер вважав самого митця, який виражає тільки себе, а не об’єктивну реальність. На його думку, мистецтво не можна аналізувати, його потрібно лише переживати, а правда, яку несе твір, завжди суб’єктивна та індивідуальна, оскільки реальність у художньому творі піддається «запереченню», «переборенню», що підтверджує активність свідомого і підсвідомого у митця. Інші представники екзистенціалізму (Г. Марсель, К. Ясперс) розвивають ці постулати у дещо містичній площині. У своїх творах письменники намагаються розкрити причини невлаштованості людського життя і тому на перше місце висувають такі поняття, як абсурд буття, жах, відчай, самотність, страждання, смерть.
Найчастіше вони використовують міфопоетику, притчеву алегорію, прийом розповіді від першої особи (оповідь), щоб вірогідніше передати відчуття трагізму свого існування. На цій підставі Ж.-П. Сартр назвав письменників «ковалями міфів», «творцями знаків». Представники цієї течії стверджували, що єдине, чим володіє людина, є її внутрішній світ, право вибору, свобода волі. Характерні риси екзистенціалізму — суб’єктивізм, індивідуалізм, песимізм, заперечення насильства. Екзистенціалізм набув поширення не тільки у літературах країн Європи: Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр (Франція), Е. Носсак (Німеччина), А. Мердок, В. Голдінг (Англія), М. де Унамуно (Іспанія), але й в американській (Н. Мейлер, Дж. Болдуїн) та японській (Кобо Абе).