Економічна поведінка — поведінка людей, пов’язана з відбором цілераціональних, прагматичних або соціально спрямованих економічних альтернатив з метою розв’язання господарських проблем. У економічній соціології (Дж. Хоманс, Дж.-Г. Мід, М. Вебер, Т. Парсонс) економічну поведінку розглядають як різновид соціальної поведінки особистості (індивіда) або групи. У соціологічних дослідженнях, під час яких особливу увагу приділяють вивченню соціальної сутності економічної поведінки, її визначають як соціально-економічну поведінку (СЕП). Детермінуючими факторами СЕП є суспільна свідомість, соціально-економічні інтереси, соціальні стереотипи, експектації, цінності та норми, ментальні особливості, традиції та звичаї, політична надбудова сучасного суспільства, сталість або транзитивність суспільних відносин. Особливий наголос робиться на культурних та владних складових СЕП, на розмежуванні її мотиваційної структури з урахуванням не лише економічного інтересу, а й соціальних норм, широкого спектра примусових практик. СЕП виступає одночасно творцем, носієм та наслідком економічної культури. На основі синтезу соціологічних традицій при дослідженні СЕП виокремлюють її рефлекторно-ситуативні (біхевіористська парадигма) і ціннісно-нормативні (інституціоналістська парадигма) елементи. Науковець Т. Єфременко поведінку людини в соціології (в т. ч. й економічну) розглядає як сукупність певних практик, притаманних одночасно економічній, політичній, релігійній, етичній, раціональній і прагматичній, меркантильній та альтруїстичній людині. Усі ці аспекти взаємодіють і змінюються в контексті ціннісної ієрархії окремої людини під впливом ситуативних, психологічних, упорядкованих та інституційних обставин. Вчений Є. Суїменко виокремив такі типи СЕП за характером адаптованості економічно активного населення до ринкових умов: а) пристосовницька — безініціативне ставлення до своєї праці, відсутність прагнення поліпшувати соціально-економічні, професійні, моральні умови виробничої діяльності; б) підприємлива — новаторське, активне ставлення до професійної діяльності, намагання поліпшити своє матеріальне або соціальне становище; в) протестна — наполегливі дії щодо висловлення власної непокори, незгоди зі своїм місцем у структурі виробничих, господарських відносин; г) партнерська — орієнтація на логіку компромісних рішень з роботодавцем у процесі вирішення конфліктних питань. На думку української дослідниці О. Панькової, найпоширенішим в економічному житті сучасної України є пристосовницький тип, питома вага якого у загальних координатах життєдіяльності господарської сфери є значно більшою, ніж у партнерського, підприємливого та протестного.
Актуальним методологічним завданням у контексті проблематики економічної поведінки є виокремлення її моделей, які дають змогу простежити логіку переходу від економічно орієнтованого до соціально орієнтованого режиму поведінки і навпаки. У контексті впровадження неоліберальних реформ значущими є питання своєрідної соціокультурної специфіки, що впливає на вибудовування основних моделей СЕП. За даними соціологічних досліджень, у структурі СЕП працездатного населення України превалює прагнення поліпшити своє матеріальне становище, прагматична мотивація, за якої людина зосереджує увагу на максимізації особистої користі від власної діяльності. Поширення мотиву досягнення матеріального успіху свідчить про значний вплив на людську свідомість і поведінку вимог і реалій ринкового середовища. Друге місце у структурі СЕП посідає цілераціональність, яка детермінується формулою: максимум успіху при мінімумі витрат. Поведінка пересічних українців переважно зорієнтована на досягнення успіху за принципом справедливості. Більшість респондентів орієнтується на демонстративне споживання, третина — на покращення умов свого існування. Отже, цінності «економічної людини» натепер переважають прагнення «соціальної людини». Водночас прагнення «соціальної людини» збільшуються із зниженням вікового цензу респондентів.