Еко Умберто (нар. 1932 р.) — італійський прозаїк, культуролог, доктор філософських наук, журналіст.
Основні твори: «Поетика Джойса» (1965), «На периферії імперії» (1977), «Ім’я троянди» (1980), «Маятник Фуко» (1988), «Пошуки ідеальної мови» (1993), «Бавдоліно» (2000).
Народився Еко в містечку Алессандрія (Італія). Здобув вищу освіту в Туринському університеті, де спочатку вивчав право, а згодом — філософію. Із 1954 р. починає працювати на радіо, друкується в періодиці, веде інтенсивну літературну і викладацько-професорську роботу — працює у Флорентійському, Міланському, Болонському університетах, читає лекції у різних країнах світу. У 1962 р. прийшла літературна популярність, коли вийшла друком книга «Opera aperta» («Відкритий твір»), де автор розмірковує про загальні проблеми культури. Коло його інтересів досить широке.
У творах Еко засвідчує свою ерудицію, глибоку обізнаність у різних наукових сферах, але навіть його наукові трактати пройняті гумором. Умберто Еко обґрунтував засади постмодернізму і масової культури. Світову славу вченому-літераторові приносить роман «Ім’я троянди». У 1981 р. цей твір був відзначений італійською премією Стрега. А через рік — французькою премією Медичі. Книга перекладена багатьма мовами світу. Характерними ознаками цього постмодерністського твору є гра, розважальність, пародійність. Через пародію, іронію, філософський аналіз, інтелектуальну гру Умберто Еко розкриває власне бачення моделі світу.