Екстремізм соціальний — дотримання поглядів і стилю поведінки, які демонструють прихильність до жорстких, іноді неадекватних виявів своїх бажань і переконань у соціальній поведінці: у міжособистісному спілкуванні, у відносинах статей, ставленні до природи, політики тощо. Соціальний екстремізм завжди мотивований, притаманний тільки людям, концептуальний та ідеологічний. Соціальний екстремізм у поведінці особистості є наслідком: 1) прорахунків у вихованні, недосконалості систем виховання, історично орієнтованих на т. зв. культуру війни і насильства; 2) впливу зовнішніх факторів на особистість. Завданням виховання і соціалізації в такому разі повинне бути формування стійкості до впливу факторів, що провокують екстремізм. Розрізняють екстремізм особистості (держави, суспільства), спрямований на зовнішні об’єкти і на себе (саморуйнуюче поводження). Екстремістський тип особистості характеризується прагненням досягти мети найкоротшим шляхом, запереченням прав іншої особистості і її самоцінності, визнанням тези «ціль виправдовує засоби», егоїзмом, нечутливістю до чужого болю і страждань, ослабленням складових позитивної життєдіяльності та акцентом на статусно-престижні складові, психічними розладами і патологіями.
Соціальний екстремізм виявляється у маргінальному середовищі, живиться невизначеним положенням людини, її несталими поглядами, відсутністю самоповаги або ігноруванням її права, у спільнотах з низьким рівнем культури або з деформованою і нецілісною культурою, що проповідують ідеологію насильства і моральну нерозбірливість у засобах досягнення цілей. Соціальний екстремізм зумовлений такими факторами: 1) соціально-психологічними і моральними (невміння і небажання зважати на позицію інших, нездатність адекватно поводитися в екстремальних ситуаціях, особиста психологічна неврівноваженість; підвищена збудливість і максималізм молоді тощо); 2) соціально-економічними (матеріальна нерівність, занепокоєння, страх перед майбутнім); 3) ідеологічними (відсутність загальнонаціональної ідеї, цілей розвитку країни і суспільства); 4) інформаційними; 5) факторами життєвого устрою, працевлаштування, одержання освіти, професійної підготовки, особливо для молоді; 6) соціально-історичними (наслідки репресій, війн, убогості, масового пияцтва, наркоманії); 7) психоепідемічними (емоційна напруга, неможливість повноцінної самореалізації, ослаблення особистісних захисних механізмів, звуження свідомості, втрата самовладання й орієнтування). За статистичними даними, 2—3% людей є постійними носіями агресії в суспільстві, а приблизно 10—15% — піддаються впливові ідеології і пропаганди екстремізму. У кризовий час до них можуть приєднатися значні маси людей. Профілактика соціального екстремізму в сучасних умовах спрямована на зниження напруженості, послаблення ролі факторів, що провокують екстремізм, і підвищення стійкості особистості до їх впливу (формування толерантної свідомості, виховання патріотизму на ранніх стадіях розвитку і формування особистості).