Еліта (франц. еlite — кращий, добірніший) — соціальний прошарок суспільства, становище в суспільстві і якості якого дають змогу йому управляти суспільством або впливати на процес управління, ціннісні орієнтації і поведінкові стереотипи (позитивно або негативно). Термін «еліта» з’явився в суспільних науках на межі ХІХ—ХХ ст. у доробку В.-Ф. Парето, Г. Моска, Р. Міхельса, які сформулювали класичні теорії еліти як цілісну систему поглядів. Теорії ґрунтуються на таких основних положеннях: суспільство закономірно, через природну нерівність людей за талантами і здібностями, інтелектом і багатством, поділяється на володарюючу меншину і пасивну більшість; еліта є згуртованою групою з особливими психологічними, соціальними і політичними якостями; особливі психологічні якості еліти полягають у поєднанні природних здібностей з певним вихованням; формування і зміна еліти відбуваються в процесі боротьби за владу.
Елітні якості можуть характеризувати й інших людей, що не належать до еліти, проте добровільно еліти своїми постами не поступається. Прихована і явна боротьба за елітні місця є постійною. Елітистські концепції поєднує головна ідея, згідно з якою у всі часи суспільство ділиться на дві нерівні частини за соціальним становищем: ті, що управляють (еліта), і керовані (не еліта). Провідним принципом при методологічному аналізі цього поняття є дихотомія «еліта — маси».