Емоційний (лат. emovere — збуджувати, хвилювати) інтелект (лат. intellectus — розуміння, пізнання) — інтегральна характеристика особистості, яка реалізується в її здатності розуміти емоції, узагальнювати їх зміст, виокремлювати емоційний підтекст у міжособистісних стосунках, регулюючи емоції, сприяти успішній пізнавальній діяльності. Термін «емоційний інтелект» запровадили в науковий обіг Дж. Майєр і П. Соловей, які тлумачили його як «здатність регулювати власні почуття та почуття інших людей, розпізнавати їх адекватно для того, щоб спрямовувати своє мислення та діяльність». Д. Гоулман у своїй монографії («Емоційний інтелект», 1995) визначив емоційний інтелект як провідну детермінанту успіху життєдіяльності. Г. Гарднер виокремив два типи емоційного інтелекту: міжособистісний (здатність індивіда розуміти інших людей, усвідомлювати мотиви їхньої діяльності та ставлення до роботи, визначати шляхи співпраці з ними, розпізнавати їх настрої, вияви темпераменту, прагнення і відповідно реагувати на них) і внутрішньоособистісний (здатність особи формувати адекватну модель власного Я та використовувати її для ефективної життєдіяльності, на основі розуміння власних почуттів, їх джерел регулювати поведінку). Виокремлюють п’ять компонентів емоційного інтелекту: усвідомлення власних емоцій, їх причин; регулювання емоцій; здатність налаштовуватись на певну діяльність, до самоконтролю; розпізнавання та розуміння емоцій інших людей; вміння підтримувати доброзичливі стосунки з оточуючими, позитивне ставлення до них (за Е. Торндайком, Р. Стернбергом і Г. Гарднером — соціальний інтелект). Існує три рівні сформованості емоційного інтелекту.
На нижчому рівні відбуваються емоційне реагування за умовним рефлексом (реактивна дія); ініціювання активності на сенсорно-рецептивному рівні; здійснення активності з перевагою зовнішніх компонентів над внутрішніми, низьким її усвідомленням, низьким виявленням самоконтролю, високою ситуативною зумовленістю. На середньому рівні зовнішня активність (діяльність, спілкування) здійснюється довільно, на основі уявлень (мислення), із застосуванням певних вольових зусиль, що відбуваються у свідомості на рівні емоційних переживань. Цей рівень характеризується перевагою внутрішнього над зовнішнім; поєднанням у поведінці стратегій концентрації на завданні і емоційного реагування; відображенням на рівні психологічного благополуччя позитивного ставлення до себе як суб’єкта життєдіяльності й спілкування; високою самооцінкою суб’єкта. Вищому рівню сформованості емоційного інтелекту притаманна наявність у суб’єкта настанов щодо можливих альтернатив поведінки у певних життєвих ситуаціях, які відображають систему цінностей суб’єкта, чітко усвідомлену ним.