Емоція — 1) душевні переживання, відчуття; 2) цілісна емоційна реакція особистості, що містить психічний компонент — переживання — і супроводжується специфічними фізіологічними змінами в організмі (когнітивні та вегетативні компоненти). Емоція є суб’єктивним компонентом поведінки, супроводжує реалізацію генеральної стратегії управління нею. Емоції виражають ставлення людини до умов і завдань діяльності, до подій у навколишньому середовищі. Вони впливають на пізнавальні процеси (сприйняття, увагу, пам’ять, мислення тощо). У механізмі емоції беруть участь практично всі нейрофізіологічні та соматичні системи організму. Її когнітивний компонент ідентифікується із самим феноменом емоції. Згідно з тривимірною теорією емоції (В. Вундт), в них присутні полярність приємного і неприємного, протилежності напруження і розрядки, збудження і пригніченості. За теорією диференційованих емоцій К. Ізарда (1980), емоції — складний процес, що має нейрофізіологічний, нервово-м’язовий і феноменологічний аспекти. Нейрофізіологічний аспект визначається електричною активністю нервової системи, нервово-м’язовий — насамперед мімічна діяльність, вторинно-пантомімічні, вісцерально-ендокринні, іноді голосові реакції; на феноменологічному рівні емоція виявляється як переживання, що має безпосередню значущість для суб’єкта. Вивчаючи роль периферичних реакцій в емоціях, В. Джемс (1894) і Г. Ланге (1895) побудували психологічну теорію емоцій, т. зв. периферичну теорію. Згідно з нею, емоція — це усвідомлення тілесного збудження безпосередньо після сприймання факту, який його викликає. Зовнішні враження рефлекторно, без участі вищих центрів, спричинюють зміни в організмі. Подальше їх усвідомлення через проекцію на кору головного мозку і є емоцією.
За гештальттеорією Е. Крюгера (1930), особливості емоції полягають у тому, що вони відображають внутрішній стан суб’єкта і є надзвичайно інтимними, лабільними. Будь-які зміни у свідомості впливають на емоційні переживання, змінюючи їх характер, інтенсивність. За інформаційною теорією П. Сімонова, емоція — це відображення відношення між величиною потреби та ймовірністю її задоволення в певний момент. В емоції завжди присутня оцінка. За П. Анохіним, емоція є механізмом, який утримує життєві процеси в оптимальних межах і попереджає руйнівний характер нестачі або надлишку будь-яких чинників життя організму. Розрізняють такі емоції: стенічні (посилюють життєдіяльність організму) та астенічні (послаблюють); позитивні, негативні, амбівалентні; прості, складні; вищі, низькі. На виникнення емоції впливають оцінювання інформації, фізіологічний стан людини, оточення тощо. Їм властиві реальність, суб’єктність, інтимність, предметність, ситуативність та ін. Емоції виконують такі функції, як аварійна, відображально-оцінна, керуюча, захисна, мобілізуюча, компенсаторна, сигнальна, дезорганізуюча, спонукальна, а також беруть участь у процесі навчання та накопичення досвіду. Виокремлюють такі форми емоційних проявів: власне емоція, афект, стрес, настрій, пристрасть, почуття. емоції відіграють важливу роль у спілкуванні і взаємовідносинах. Поняття «емоція» застосовують для аналізу мікросоціологічних і макросоціологічних проблем.