Епічні пісні. Український фольклор. Конспекти лекцій
Кожен народ, усвідомивши себе як окрему етнічну одиницю, передусім намагався утвердитися на землі, тому й починав творити свій епос.
Епос — оповідна поезія, зароджена в далекому минулому як форма зображення героїчних учинків головного персонажа, важливих подій.
Національний епос уособлює історичний і духовний світ, психологію нації. З глибини віків дійшли до сучасності шумерські пісні про Гільгамеша — найвеличніше поетичне творіння давньосхідної літератури, легенди північноамериканських індійських племен про Гайявату, котрий прийшов навчити народи займатися мирним ремеслом. У німецькій «Пісні про Нібелунгів», карело-фінській «Калевалі», киргизькому «Манасі», тибето-монгольській «Гесеріаді» постають хоробрі лицарі, які втілюють притаманні народам найкращі риси. Епос народів світу — скарбниця поезії, високої мудрості, джерело знань про давню історію.
Український народ представляють старини, або старинки, більш відомі як билини. Найбагатша і найпоетичніша їх частина — «київський цикл» — розповідає про події в Києві за князя Володимира. Це твори про богатирів: селянського сина Іллю Муромця, похованого у Києво-Печерській лаврі, Добриню, Микулу Селяниновича та ін. На думку Софії Грици, билини формували початки української епіки, мали зв’язок з літописами, перекидали міст до героїчних дум «Козак Голота», «Олексій Попович», «Іван Коновченко».
Унаслідок монголо-татарської навали билинна традиція поширилась на північ. У XV ст. з’явилися українські думи, творці яких оспівували величну минувшину народу.
Епічні пісні. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій