Етнократична (грец. еthnоs — група, народ і кrаtos — сила, влада) держава — держава, політичний розвиток та доктринальне обґрунтування якої забезпечують пріоритетний розвиток однієї (титульної) етнонаціональної спільноти через домінування її в усіх сферах життєдіяльності суспільства і на всіх рівнях державної влади. Етнократична держава є концептом, породженим радикальними націоналістичними доктринами 20—30-х ХХ ст. (як базовий компонент вона входила в ідеологічні установи та політичну практику фашизму і нацизму). Термін «етнократія» у західній політології з’явився в середині 60-х ХХ ст. на позначення політичного режиму, за якого здійснювалося очищення державного апарату від представників нетитульної національності, декларувався пріоритет захисту інтересів домінуючої нації, відбувалися демонстративні утиски національних меншин (постколоніальні держави Азії та Африки).
Соціально-психологічною базою цих режимів були і є очікування населенням покращення добробуту за рахунок перерозподілу майна та цінностей етнічних меншин. Західна політична наука визначає етнократичну державу як антидемократичну. Ситуації розпаду великих федеративних утворень, у яких регулювання міжнаціональних відносин здійснювалося на основі ідеологічного примусу (СФРЮ, СРСР), за визначенням дослідників, сприяли поширенню теорії та практики етнократичної держави. Тому виникнення нових незалежних держав у Центральній та Східній Європі, а також на пострадянському просторі на початку 90-х ХХ ст. було названо «новою хвилею етнократії». У глобалізованому світі політична практика етнократичної держави є швидше аномалією, ніж нормою, оскільки більшість сучасних держав є поліетнічними, а міжнародні статутні документи ООН вимагають від її членів забезпечення рівних прав для представників усіх національностей.