Етнократія (грец. еthnоs — народ, плем’я і кrаtos — влада) — форма політичної влади, за якої управління економічними, соціальними і духовними процесами здійснюється із позицій домінування національних інтересів переважаючої етнічної групи над інтересами представників інших національних спільнот. Етнократія виявляється в ігноруванні прав національних (етнічних) груп інших народів при вирішенні суспільних питань, коли однобічно захищаються інтереси пануючої нації, а не людини, класу, суспільства, використовується також для досягнення егоїстичних політичних цілей. Етнократія існувала на всіх етапах людської історії, але гіпертрофованої форми набула в Новій та Новітній історії, коли особливо поширились етнічна ворожість, неприйняття представників інших етнічних груп, насильство на етнічному ґрунті за підтримки політичної влади, держави. Етнократія набуває крайніх форм і способів — геноцид, сепаратизм (події в колишній Югославії, ізраїльсько-палестинський конфлікт, етнічні зіткнення на Цейлоні, в Індонезії, у державах Африки), етноегоїзм, етноцентризм, етнофобія (події в Північній Ірландії, феномен басків в Іспанії, Квебек у Канаді, фламандсько-валлонські відносини). Етнократичні тенденції спостерігалися і на пострадянському просторі: бажання багатьох національних лідерів мати відособлену форму державного устрою та особливі політичні права для «свого» народу; територіальні претензії до інших державних утворень або до інших народів; спекуляція на економічних проблемах, особливо нерозв’язаних; дестабілізуюча діяльність національних партій і рухів, спрямована на заохочення політичної влади; використання конфесійного фактора з доведенням переваги певної релігії порівняно з іншими конфесіями; спекулювання соціокультурним фактором з метою обмеження прав інших народів. Прихильники етнократії реалізують власні амбіції, доводячи переваги звичаїв і традицій одних народів над іншими. Небезпека полягає у тому, що такі дії спрямовані не на відображення національної самосвідомості, а на пошук аргументів для виправдання етнократичних домагань.
Вплив звичаїв і традицій, стилю життя на можливість вияву міжетнічної напруженості й конфліктності визначають за допомогою соціологічних досліджень, які відтворюють суспільні настрої, виявляючи болючі точки реальної повсякденної свідомості людей. Етнократія базується на клановості у реалізації владних повноважень, коли відроджуються амбіції і претензії політичних діячів, що характерно майже для всіх середньо- і малочисельних народів і є основою (іноді ретельно приховуваною) протистояння різних етнополітичних груп. Етнократія як форма політичного керівництва призводить до загострення міжнаціональних відносин, є джерелом конфліктів, зручною формою мімікрії і фальсифікації загальнонародних інтересів. За зовнішньою привабливістю цієї форми політичної влади приховані політичні амбіції і прагнення до особистої групової наживи.