Етнос (грец. еthnos — група, народ) — форма колективного існування спільноти людей, яка утворилася історично. Вона формується й розвивається об’єктивним історичним шляхом, незалежно від волі окремих людей, які до неї входять, і здатна до стійкого багатовікового існування за рахунок самовідтворення. Основні якісні характеристики етносу — мова, специфічні елементи матеріальної та духовної культур (звичаї, обряди, норми поведінки), релігія, самосвідомість, а необхідні умови існування етносу — спільна територія та мова. Відомі випадки, коли етнос утворюється із різномовних груп населення (у країнах Америки) або етнонім (етнічна назва) визначається за ім’ям спільного історичного вождя (ногайці, узбеки). Виявом самосвідомості етносу є використання загальної самоназви, наприклад українці, росіяни, німці. Суттєвим у легітимації етносу є наявність екзоетнонімів (зовнішніх назв), що є показником самостійності, сприйняття етносу як відокремленої групи сусідніми націями чи етнос. Поняття «етнос» поширене здебільшого у пострадянському, німецькому й східноєвропейському суспільствознавсті, західноєвропейська та американська наука більше оперують нейтральною категорією «етнічність» та прикметником «етнічний». Існують інші підходи до тлумачення етносу та етнічності: 1) примордіалістський, за якого етнос вважається стійкою спільнотою, що від своєї генези (навіть за часів пізнього палеоліту) існує як біосоціальний організм, об’єктивно і безвідносно щодо самоідентифікації його членів; 2) інструменталістський, коли етнічна ідентичність вважається суто соціальним явищем, колективною формою соціальної належності, пов’язаною із спорідненістю та вірою у спільне походження; 3) інтерактивний, або структуралістський, за якого вихідним для наукового аналізу є не етнос сам по собі, а етнічний кордон між етносами, який виникає часто ситуативно, випадково і «позначає» спільноти за суб’єктивними бінарними опозиціями «ми — вони»; 4) конструктивістський, коли етнос «уявляється», «конструюється» певною соціальною групою, яка для політичної мобілізації мас бореться за «оволодіння минулим», вибудовуючи з розпливчастих етнічних характеристик сталі сучасні ознаки етносу через реінтерпретацію історичного процесу.
Розпливчатість та існування неоднозначних лояльностей та ідентичностей, нечіткість етнічних ознак спричинюють парадоксальні ситуації, коли залежно від критерію визначення етносу кількість етносів на певній території може суттєво варіюватися. В Європі за останні двісті років усталився стандарт «етнічного порога», коли на статус етносу («народу») могли претендувати лише багаточисельні етнічні спільноти на історично усталеній території за визнаного міжнародним співтовариством наукового історичного та етнологічного обґрунтування їх претензій — незадекларованого, але загальноприйнятого консенсусу. Основою самовідновлення етносу є етнічна самосвідомість людини та вияв її через участь у діяльності етнічних організацій, у підтриманні стандартів етнічної культури, традицій, звичаїв. У формуванні, підтриманні та розвитку етнічної самосвідомості, як і в існуванні самого етносу, вирішальну роль відіграють діахронні інформаційні зв’язки, що забезпечують наскрізність етнічної інформації (спільної історичної пам’яті, відчуття спільної долі). Ця особливість буття етносу відрізняє його від нації, для якої визначальними є синхронні (існуючі в одному й тому ж часовому просторі) зв’язки. Етноси можуть існувати компактно й дисперсно (розпорошено), зберігаючи безпосередньо чи опосередковано інформаційні зв’язки, у межах однієї або кількох держав (український, єврейський, вірменський тощо). Найбільший потенціал самовідновлення мають етноси, які стали «титульною нацією» або однією з легітимних етнічних спільнот-співфундаторів конкретної державності. Структуру етносу визначають за його розміщенням у сучасному світі і рівнем етнічної самосвідомості та самоідентифікації окремих його частин або представників. Ці фактори взаємопов’язані, оскільки характер розміщення впливає на ступінь усвідомлення належності до етносу. З огляду на перший фактор український етнос складається із двох структурних елементів: ядра, розміщеного на території України, та українців, які перебувають в іноетнічному оточенні, на території інших етнополітичних організмів (ЕПО). Якщо в основу покладено фактор етнічної самосвідомості, самоідентифікації представників ядра та діаспорних частин, можна скористатися схемою структури етносу, запропонованою англійським етнологом Е. Смітом: а) ядро; б) маргінальний прошарок; в) етнічні категорії. Представникам ядра українського етносу, яке знаходиться на території України, властивий найвищий ступінь самосвідомості й самоідентифікації з українським етносом. До маргінального прошарку належать особистості з «подвійною, потрійною самосвідомістю», яка сформувалася внаслідок впливу інших етнічностей: частина представників інших етносів, які дисперсно розселені в україноетнічному оточенні, не мають інтенсивних контактів з представниками свого етносу, майже вся українська діаспора.