Життя приватне — складова цілісного життя людини, що охоплює систему її життєдіяльності, пов’язану з приватним (не державним, не суспільним) володінням, господарюванням, іншими формами діяльності та відповідними відносинами, а також індивідуальними стосунками або груповим почином, саморозвитком і самодіяльністю на основі винятково приватних (особистих чи групових) інтересів. Виокремлюють такі сутнісні риси приватного життя: 1) автономність, що коріниться в «метафізичній природі» людини як суверенної істоти, яка володіє певною часткою свободи в системі суспільних відносин; 2) втручання держави і соціальних інститутів у приватне життя регламентується правовими (закріпленими в конституції держави), моральними, соціально-психологічними нормами (у демократичних державах довільне втручання в особисте життя є неприпустимим і розцінюється як протиправна дія, що карається); 3) приватне життя охоплює не весь соціальний простір, а лише ту його частину, в межах якої здійснюється життєдіяльність особистості чи групи як суб’єктів приватного життя; 4) у сфері приватного життя діють приватні інтереси, на відміну від суспільного життя, де домінують суспільні інтереси, і особистого життя, де превалюють особисті інтереси. Цей розподіл досить умовний, відносний, оскільки в реальному житті усі інтереси переплітаються; 5) у сфері приватного життя особистість виступає суб’єктом процесу життєдіяльності суспільства не лише як окрема соціальна одиниця, а й як член певної малої групи, тоді як через сферу суспільного життя вона включається до процесу життєдіяльності суспільства як елемент соціуму, член певної великої соціальної спільноти (класу, нації, професійної групи), у сфері ж особистого життя вона реалізує себе як індивід, котрий має власний внутрішній світ, своє Я, самосвідомість і регулює свою поведінку. Поділ соціального життя людини на сфери особистого та приватного життя — історичне явище; для первісного суспільства була характерна примітивна, стихійна цілісність. Новому часу притаманні утвердження приватних інтересів, абстракція держави як такої і приватного життя. Межа між державними, суспільними справами й інтересами, з одного боку, і приватними — з іншого, є рухливою, тому виникають колізії і навіть конфлікти при розмежуванні цих сфер. Ігнорування суспільних форм життя, концентрування на сфері приватного життя збіднюють буття людини, звужують інтереси особистості, а в складних випадках (вихід на пенсію чи втрата роботи) призводять до внутрішніх конфліктів.
У свою чергу, поглинання приватного життя суспільним, повне підпорядкування приватного життя потребам виробництва чи суспільним обов’язкам збіднюють й істотно деформують приватне життя. Як складова частина цілісної системи життєдіяльності людини приватне життя має певну автономію. У цій сфері людина може повніше та самобутніше реалізовувати себе, свої інтереси, потреби і навіть примхи, вільніше розпоряджатися своїми фінансами, власне людським потенціалом, обирати форму діяльності, хобі, коло спілкування, форму відносин з рідними, близькими, створювати ту модель життя, яка їй більше до вподоби або надасть більше вигод (залежно від того, на що вона орієнтована у житті). Тут людина меншою мірою контролюється державою, суспільними інститутами. Низка сенсових відтінків приватного життя має загальноцивілізаційне значення, проте у кожного народу можна спостерігати певні відмінності щодо устрою його життя, в т. ч. й приватного. У цій сфері особливо виразно виявляється етнічний колорит: традиції, звичаї, обряди, ритуальні системи, весь спектр етнічної ментальності, що збагачує та уніфікує людське існування. Приватне життя як індивідуальний вияв соціального життя розгортається у соціальному просторі, що охоплює систему суспільних відносин, соціальних інститутів, організацій, структур, весь спектр соціокультурних утворень, однак особистість як суверенна істота формує в цьому середовищі свій життєвий простір, систему безпосередньої життєдіяльності та особистих цінностей, що охоплює природні, соціальні, індивідуально-особистісні, родинно-побутові компоненти.