Життєвий і творчий шлях Адама Міцкевича. Польський романтизм. Адам Міцкевич. Зарубіжна література 19 — початку 20 століття
Адама Міцкевича (1798—1855) — виходець із небагатого шляхетського середовища. Першим у польській літературі звернувся до народної поезії як джерела, що допомагало перебороти залежність національної літератури від європейських зразків і створити самобутню літературу — не лише за змістом, а й за новаційними формами.
Балади, сонети та оди А.Міцкевича стали поштовхом до боротьби за звільнення батьківщини. Але сам він жорстоко поплатився за свою революційну поезію: влада вислала його до Росії, а пізніше він змушений був жити в еміграції в Західній Європі.
Народився А. Міцкевич 24 грудня 1798 року в сім’ї безземельного шляхтича, адвоката на хуторі Заосся недалеко від м. Новогрудка, що ввійшло пізніше до складу Білорусії. Раніше білоруські землі належали Литві, тому А. Міцкевич і називає своєю батьківщиною Литву. Виховувався у демократичному середовищі, оскільки у будинку Міцкевичів шанували волелюбні традиції польських патріотів. Багато цікавих легенд і повір’їв чув юний Адам від рідного батька і від Блажен, значення якого для поета можна порівняти зі значенням Орини Родіонівни для Пушкіна. Розвитку поетичної уяви Міцкевича сприяла й мальовнича природа околиць Новогрудки. Після закінчення школи Адам вступив на фізико — математичний факультет Віленського університету, де провчився всього рік (1815—1816 рр.). Ґрунтовні філологічні знання отримав на історико-філологічному факультеті, на якому вчився з 1816 по 1819 роки. Під час навчання створив перші літературні твори і вважався першим поетом університету, став одним із організаторів молодіжних організацій «філоматів» («люблячих науку») і «філаретів» («люблячих доброчинність»),
У 1819 р. А. Міцкевич переїхав до м. Ковно (нині Каунас), де працював вчителем до 1823 року. Тут він уперше закохався в юну аристократку Марію Верещак, яка спричинилася до написання творів на тему високої любові. Поряд із цим молодий поет спостерігав незвичайну бідність і убогість народу. Це сприяло формуванню революційних поглядів поета, розумінню необхідності рішучої боротьби за визволення народу. Еволюція у світогляді А. Міцкевича багато в чому визначила і розвиток його творчості, яку прийнято поділяти на 3 періоди.
I період — ранній (віленсько-ковенський) — до 1824 р.
Кращі твори — «Ода молодості» (1820). Подвиг молодості тут порівнювався з подвигом Геракла. Автор змалював реальність як «глуху нічь», сповнену «жадібних воєн». І лише молодість могла освітити цей морок і на місці воєн воскресити любов, здобувши свободу і спасіння людству.
«Балади і романси» (1822). Джерелом послужила творчість Шекспіра і Байрона. У передмові автор включився у суперечку щодо романтизму. Він виступив борцем проти класицизму (різко критикував французьку літературу XVII ст.). Намагався встановити історичні корені нової поезії і тим самим пояснити її право на існування в польській літературі. Романтизм розглядав як рід поезії, який зустрічався в усіх народів і в різні часи.
Автор балад у поезіях надає перевагу «почуттям», «вірі», «серцю» над «розумом» та емпіричними знаннями. Поет намагався передати народний побут і психологію простих людей; переглянув мотиви народної творчості; створив фантастичний світ, у якому проведена чітка межа між добром і злом, де злочин карали, а принижені знаходили захист з боку надприродних сил.
«Гражина» (1823) — поклала початок героїко-патетичній лінії польського романтизму у засвоєнні ним історичного жанру (сюжет був узятий з епохи боротьби литовців з Тевтонським орденом), не виключаючи поєднання сучасного і минулого: у поемі розкрито ситуацію, коли натиск іноземних завойовників поставив під загрозу саме існування народу. В поемі виведений властитель, який зраджує загальнонаціональним принципам і справам, його користолюбство і гордість вступили у протиріччя з патріотизмом. Автор оперував моральними категоріями, стверджуючи моральну перевагу патріотичного боргу і говорячи про неприпустимість змови із загарбником.
У жовтні 1823 р. поет потрапив в ув’язнення за участь у таємних політичних спілках. Через рік йому був винесений вирок: заслання в Росію, де він провів 4,5 роки. У цей час жив у Петербурзі, Одесі, Москві, що були на той час центрами культурного життя Росії. Ці роки стали періодом розквіту його таланту. У Петербурзі Міцкевич швидко зійшовся з декабристами, які побачили у ньому свого однодумця. У липні 1825 р. поет відвідав Крим. Одеські і кримські враження стали основою «Сонетів» (1826 р.), які були етапними в польському мистецтві. На перший план вийшла тема кохання.
II період — російський (1824—1829 рр.)
«Кримські сонети». У цьому циклі на перший план виступили страждання політичного вигнанця, романтично підкреслені колоритом мусульманського Сходу.
«Конрад Валленрод» (1828 р.). У цій поемі автор звернувся до історії Литви, до боротьби з хрестоносцями у добу Середньовіччя. Герой на перше місце поставив патріотичний обов’язок, заради порятунку Батьківщини відмовився від особистого щастя. Конрад готовий боротися до кінця днів будь-якими засобами, але він самотній у країні ворогів, тому його боротьба — лише перший крок, який не принесе користі, якщо його не підтримати. Характер Конрада і романтичний, і високо трагічний. Трагізм посилений вставними романсами і піснями.
У квітні 1829 р. А. Міцкевич поїхав до Німеччини, у Веймар, де зустрівся з Гете, потім у Швейцарію та Італію. У 1830 р. поет вирішив відвідати батьківщину, але дізнався про повстання і на деякий час затримався на австрійській митниці, так і не приєднавшись до повстанців (можливо, він передбачав, чим може закінчитися боротьба за умови нерівних сил). Після 1830 р. він назавжди залишився в еміграції.
III період — період еміграції (1830—1855 рр.)
«Пан Тадеуш» (1834 р.) — це останній значний твір поета, в якому автор у думках повернувся до років, які він провів на рідній землі, повернувся у «країну дитячих мрій».
Одружившись 1834 року, А. Міцкевич був переобтяжений турботами про багаточисельну сім’ю, а тому на початку 40-х років відійшов від поетичної творчості. Поема «Дзяди» так і залишилась незавершеною. Поет займався більше публіцистичною, викладацькою і революційною діяльністю.
У 1839—1840 рр. він читав курс лекцій з історії римської літератури в Лозанні, а в 1840—1844 рр. — курс лекцій з історії слов’янських літератур у Колеж де Франс.
У 1848 р. Міцкевич організував польський легіон, який боровся за свободу Італії. 1849 року поет у Парижі видав інтернаціональну демократичну газету «Трибуна народів» (франц. мовою). Статті, вміщені в цій газеті, закликали до союзу народів і були відзначені живим інтересом до соціалістичних учень поета.
У наступні роки Міцкевич служив у паризькій бібліотеці «Арсенал». Під час Кримської війни він поїхав з політичною місією до Константинополя, де формувалися політичні легіони для участі у війні з боку Турції. Тут випадково і обірвалося життя видатного польського поета — 26 листопада 1855 р. А. Міцкевича спочатку було поховано в Парижі, а в 1890 р. — тіло перевезено до Вавельського замку в м. Краків.
Життєвий і творчий шлях Адама Міцкевича. Польський романтизм. Адам Міцкевич. Зарубіжна література 19 — початку 20 століття
Повернутись на сторінку Польський романтизм. Адам Міцкевич
Повернутись на сторінку Зарубіжна література 19 — початку 20 століття