Жниварська пісня «Котився віночок по полю…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Перші рядки цієї жниварської пісні з обжинкового циклу інформують про завершення жнив:
Котився віночок по полю
Да просився женчиків додому.
Обрядовий вінок плели з колосків або з останнього обжинку. Кожна господиня намагалася зробити його гарним і пишним, бо він — символ успішного завершення робіт у полі, доброго врожаю і достатку.
Композиція пісні нескладна — монолог персоніфікованого образу Обжинкового Вінка:
Ой додому, женчики, ходіте,
Да мене у стодолу візьміте.
Нехай же я в стодолі спочину,
А восени знову на поле вилину.
Мотивація цього прохання, подана у високопоетичній формі, виражає основну думку пісні:
Бо вже я дрібного дощику напився,
Вже ж я буйних вітриків начувся,
Вже ж я од соненька напікся,
Од ясного місяця насвітився,
На яснії зіроньки надивився.
Спливе чимало часу, поки хлібний лан подарує господареві новий урожай. Потрібно буде покласти зерно в ріллю, дочекатися перших сходів, хвилюватися, щоб не згоріли вони від спеки, не загнили від дощів, не знищила їх піщана буря. Усе це зображено за найвищими законами словесного мистецтва.
Текст максимально ущільнено, водночас він відтворює протяжну в часі динамічну картину дозрівання хлібів у полі. Віночок «дрібного дощику напився» — значить, було вдосталь вологи, щоб налився колос. «Я буйних вітриків начувся» — значить, не поодинокий вітерець турбував хлібні хвилі. «Я од соненька напікся» — полуднева спека і задушливі подихи розпеченої землі теж далися взнаки. «Од ясного місяця насвітився» — кожної літньої ночі піднімався хліб на ниві, наливався тугий колос. «На яснії зіроньки надивився» — погідні зоряні ночі, коли тремтлива тиша огортає довкілля і тільки мерехтливе світло далеких зірок долітає до сонної землі, теж плекали хліб.
Картина вражає своїми кольорами, серед яких переважають золото достиглих хлібів та сонячного світла, срібло місяця і блідих зірок. Усе засвідчує щедрість природи, яка багатим урожаєм віддячує працьовитим, енергійним і дбайливим. Щедрість землі сприймається як заслужена винагорода за працю, тому в пісні все таке звичне, буденне. Однак наскрізна метафора, емоційно наснажена лексика (пестливі слова, постійні епітети) надають тексту виняткової поетичності, художньої виразності, незвичайного настрою. У пісні — і тиха радість хлібороба, викликана успішним завершенням жнив, і легка втома натрудженого тіла, і сум за літом, що минуло швидко й непомітно. Кожне слово пісні, кожен рядок позначені безпосередністю, урочистістю, піднесеністю.
Жниварська пісня «Котився віночок по полю…». Повний текст
Котився віночок по полю,
Просився женчиків в стодолю:
— Візьміте з собою,
Ой занесіте в стодолю, (Двічі)
Положіте мене в сторону,
Нехай я в стодолі погощу,
Поки знов на ниву прилечу.
Нехай я спочину годину,
Бо я зараз вийду на ниву.
Вже я на полі набувся,
Буйного вітройку начувся,
Дрібного дощику напився,
На хороші женчики надивився.
Жниварська пісня «Котився віночок по полю…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій