Жниварські пісні. Український фольклор. Конспекти лекцій
Літньо-осінній цикл обрядових пісень був тісно пов’язаний з польовими роботами, з-поміж яких особливо врочисто відзначали жнива. Починався збір урожаю з обряду зажинання першого снопа, званого «воєводою». Особливими властивостями наділяли й останній обжинковий сніп — «останець» («дід», «дідух»). Вважали, що він — умістилище духів пращурів, духу житла, добрих духів Лада, які з ним переселялися з ниви до клуні. Дідуха ще звали «раєм», де перебували душі померлих. Під час жнивних обрядів виконували пісні, які називалися жниварськими.
Жниварські пісні — завершальний цикл літніх календарно-обрядових пісень, які виконували під час жнивних обрядів.
Тематично вони були зажинковими, жнивними та обжинковими. Зажинкові пісні величали жниць, перший сніп, бажали зачину роботи в добрий час:
Ой паночку наш, наш,
Да заведи нас, нас
Та й у добрий час!
Власне жнива супроводжувалися жнивними піснями із циклу, пов’язаного зі збиранням хліба. У них переважають мотиви праці, ставлення до неї, бо саме вмінням трудитися вимірював народ цінність кожної людини.
Найурочистіший момент для хлібороба — обжинки, до яких приурочували найпоетичнішу, найважливішу частину жниварських обрядодій, супроводжуваних величальними піснями. Прощання женців з хлібною нивою, вшанування її, подяку за урожай символізував звичай залишати на полі останній жмуток незжатого збіжжя — «бороду». Стебла «бороди» загинали колосками на схід сонця, закосичували квітами і червоною стрічкою. Щоб повернути землі родючу силу, ґрунт біля «бороди» старанно розпушували серпом, засівали вилущеним зерном, заволочували руками, скроплювали водою і клали окраєць хліба, дрібку солі та воду, примовляючи:
Оце тобі, борода,
Хліб, сіль і вода.
Подолавши останню гінку, молоді жниці плели з колосся обжинковий вінок, прикрашали його квітами і коронували вінцем найкращу з-поміж себе — «княгиню», яка вела процесію до двору господарів:
Прочини, хазяїне, віконце,
Несем тобі цей віночок, як сонце.
Прийнявши від «княгині» обжинковий сніп та вінок з добрими побажаннями, господар запрошував учасників обжинкової толоки до святкового столу. Опис цієї події є в повісті «Наймичка» Т. Шевченка: «Жниці з піснями увійшли у двір, а на дворі уже, на зеленому шпориші, була розіслана велика біла скатертина. Дівчата, за запрошенням господаря й господині, сіли навколо скатертини. А княгиня свята, знявши золотий важкий вінок свій, і заколовши навколо голови свою розкішну косу, і закотивши широкі рукави своєї сорочки, прийняла від матері карафку з горілкою, і почала пригощати своїх подруг».
Обжинкові пісні виражали радість хлібороба від завершення жнив, гордість за свою працю. В одних — пісенна хвала працівникам, господарям, в інших — кпини, насмішки над ледарями та лежнями. Як і всі обрядові дійства, жнивні обряди і нині вражають своєю поетичною красою, величною врочистістю.
Найбільш авторитетним дослідником хліборобської обрядовості в ХХ ст. став Ю. Круть — автор праць «Жниварські пісні» (1971) і «Хліборобська обрядова поезія слов’ян» (1973).
Жниварські пісні. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій