Згуртованість групи — ступінь єдності членів групи, погодженості їх спільної діяльності і міцності взаємин. Згуртованість групи почали вивчати американські соціальні психологи, які розглядали цю проблему з точки зору динаміки, визначаючи ступінь емоційної привабливості, корисності групи для її членів, рівень задоволеності міжособистісними контактами, співвідношення співробітництва й конкуренції в групі. Радянська соціальна психологія вивчала згуртованість групи з позицій діяльнісного підходу, що припускав предметно-ціннісну єдність членів групи. Аналіз групової діяльності свідчить про існування трьох основних умов згуртованості групи: 1) сумісність (психофізіологічна, соціально-психологічна і соціально-ідеологічна) членів групи; 2) відповідність індивідуальних і загальних для групи норм поводження, цінностей і цілей діяльності; 3) організованість і погодженість групової діяльності.
Ступінь згуртованості групи прямо пов’язаний з ефективністю групової діяльності й задоволеністю людей перебуванням у групі. Саме тому підбирати й розміщувати кадри в трудових організаціях необхідно з урахуванням вимог, що сприяють високому ступеню згуртованості групи. У соціальній психології розроблено спеціальні методики вимірювання групової сумісності, цільової і ціннісно-орієнтаційної єдності групи, визначення і розвитку організаторських здібностей керівників трудових колективів для досягнення згуртованості групи. У сучасній Україні у зв’язку зі зміною суспільних цінностей і ціннісних орієнтацій особистості, нестабільною роботою промислових підприємств, безробіттям і почуттям страху втратити робоче місце найчастіше спостерігаються тенденції до зниження рівня згуртованості групи.