Здоров’я — комплексний соціальний, гігієнічний, демографічний і економічний феномен, що інтегрує біологічні, демографічні й соціальні процеси, властиві людському суспільству, відображає рівень його економічного й культурного розвитку, стан медичної практики. Як наукова й соціальна проблема питання здоров’я людини має глобальний характер. Криза здоров’я населення Землі, засвідчена Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), стосується як високорозвинутих країн, так і країн, що розвиваються. Сучасний стан здоров’я населення в Україні характеризується такими тенденціями: 1) зростання рівня смертності працездатного населення через серцево-судинні й онкологічні захворювання, травматизм; 2) спалах соціально-кризових захворювань, спричинених деградацією особистості (наркоманія, алкоголізм, венеричні захворювання, СНІД); 3) експансія інфекцій, переважно зумовлених бідністю (туберкульоз, кишкові інфекції, гепатит). Соціологи вивчають здоров’я з метою визначення механізмів його соціальної обумовленості і місця в системі соціокультурних цінностей, що регулюють ставлення людини до здоров’я. Сфера досліджень охоплює рівень вираження потреби в здоров’і, установки і мотиви турботи про нього, особливості формування самозберігаючої поведінки, природу соціокультурних факторів впливу на здоров’я і його механізми. Особливий інтерес представляють фактори ризику й антиризику, визначення «норми» здоров’я й механізми підтримання його високого рівня. Визначення категорії «здоров’я», його показників є головним завданням багатьох дослідників. Найпоширенішими є структурно-функціональний підходи до визначення здоров’я (акцентує увагу на здатності людського організму повноцінно виконувати соціальні функції в умовах забезпечення динамічної рівноваги як усередині організму, так і організму з навколишнім середовищем) і системний (дотримується принципу узгодженої взаємодії всіх систем організму, його адаптації до умов середовища). Відповідно до системного підходу, здоров’я людини визначається як динамічний баланс організму з навколишнім середовищем, за якого закладені в біологічній та соціальній сутності людини фізичні, духовні та ін. здібності виявляються найбільш повно і гармонійно, усі життєво важливі підсистеми людського організму функціонують з максимальною інтенсивністю на рівні, оптимальному для збереження цілісності організму, його працездатності, а також швидкого адекватного адаптування до мінливого природного і соціального середовища.
У західній і вітчизняній соціології здійснюються спроби віднайти нові підходи щодо визначення поняття здоров’я людини. Західні вчені (Н. Харт, А. Оуклі, М. Фуко, Р. Дюбо) активно розробляють соціально-етичні принципи здоров’я як основного і невід’ємного права людини. На їхню думку, такий підхід повинен бути основою структури і відповідних функцій служби здоров’я. Згідно з балансовою концепцією (Я. Мак-Дермотт, Дж. О’Коннор), захворювання є порушенням рівноваги і водночас ознакою здоров’я, оскільки сигналізують організму про необхідність звернути на себе увагу і відновити баланс. Прихильник конструктивістського підходу Е. Дюркгейм встановив зв’язок між категоріями норми і патології та соціальними цінностями конкретних груп і суспільств. Він зазначив, що поняття психічного розладу з культурної та соціальної точок зору є відносним (те, що суспільство або група вважають нормальним, належить до розряду нормальних явищ, процесів, результатів і, навпаки, те, що суспільство чи група вважають несумісним, потрапляє у розряд психічних розладів, або відхилень). Важливою є і найменш розроблена у теоретико-методологічому й прикладному аспектах проблема здоров’я популяцій, великих демографічних (молодь, жінки, діти), професійних (викладачі, металурги, лікарі) і малих (родина) соціальних груп. Офіційними показниками суспільного здоров’я населення у вітчизняній медико-соціальній статистиці є такі демографічні показники: народжуваність, мертвонароджуваність, смертність (загальна, дитяча, перинатальна, статево-вікова), захворюваність (загальна, окремих вікових груп, інфекційна, хронічна, неспецифічні хвороби, окремі види захворювань), захворюваність з тимчасовою втратою працездатності, захворюваність з госпіталізацією, інвалідність. Натепер здійснюються спроби відійти від розуміння суспільного здоров’я як суто демографічної категорії, яку характеризують негативні показники. Так, ВООЗ запропонувала такі критерії оцінки «здоров’я для всіх»: 1) частка валового національного продукту, що витрачається на охорону здоров’я; 2) рівень первинної медико-санітарної допомоги; 3) відповідність водопостачання населення санітарним нормам; 4) частка осіб, яким зроблено щеплення від 6 особливо небезпечних інфекційних хвороб (дифтерія, коклюш, правець, кір, поліомієліт, туберкульоз); 5) надання кваліфікованої медичної допомоги в період вагітності і при пологах; 6) стан харчування дітей (із зазначенням частки новонароджених вагою менше 2500 г); 7) рівень дитячої смертності; 8) середня тривалість життя; 9) рівень грамотності дорослого населення. Основа цієї концепції була закладена ВООЗ у 1977.