Злочинність — 1) діяльність, яка забороняється державою у кримінальному кодексі і негативно санкціонується позбавленням волі; 2) результат конфлікту між потребами особи (які спонукають до певних дій), соціально прийнятними способами їх задоволення і державними кримінально-правовими заборонами певних дій. Злочинність як соціально-правове явище має тривимірну характеристику: особистісна (людина, її потреби і бажання, характер, прагнення, орієнтації й суб’єктивно обумовлена поведінка); суспільна (схвалення або засудження поведінки відповідно до соціальних норм); правова (державна кримінально-правова стигматизація, оцінювання поведінки відповідно до норм кримінального права). Сучасна наука користується трьома основними групами визначень злочинності: особливий тип відхилень у поведінці (досягнута суспільна небезпека), субкатегорія девіантної поведінки; девіантний соціальний процес (інститут, субкультура), підпорядкований загальним закономірностям розвитку соціальних явищ; результат правового оцінювання негативних девіацій. Головні теоретичні підходи у кримінології до визначення поняття злочинність. розробили Ч. Бекаріа, Л. Фейєрбах (кримінально-правова парадигма), А. Кетле, К. Маркс, Е. Дюркгейм, Е. Сатерленд (соціологічна парадигма), Ч. Ломброзо, З. Фройд, У. Шелдон (антропологічна парадигма). Комплексне пояснення злочинності як соціально-правового явища охоплює визначення девіантних станів внутрішнього світу особистості (раціонально неконтрольовані бажання, інтереси, мотиви); характеристику суспільних впливів на особу, здатних як зменшити, так і посилити неконтрольованість бажань і відповідних вчинків; аналіз механізму криміналізації (державна формалізація забороненої поведінки). Основна умова існування злочинності — розбіжності між соціальним (спонтанна, незалежна від діючого права підтримка сталих зразків соціальних дій) та правововим (система формального соціального контролю, яка встановлюється та підтримується державою) порядком.
Існує функціональна залежність між злочинностю та соціальною динамікою (процесами суспільного розвитку). У період інтенсифікації суспільного розвитку рівень злочинності завжди підвищується. Низький рівень злочинності характеризує стабільний, сталий соціальний порядок, за якого суперечності між потребами індивідів та дозволеними суспільством і державою способами їх задоволення є мінімальними. Злочинність є побічним ефектом соціальної динаміки. Головна соціальна функція злочинності полягає у сигналізуванні про необхідність зміни стандартів дій та відносин, закріплених у нормах права. Надмірне стримування легалізації змін у соціальному порядку призводить до соціальної дезорганізації (аномії), коли злочинність у суспільстві виходить за межі норми. Соціальними наслідками злочинності є матеріальна, моральна, фізична шкода, дезорганізація соціальних структур, дисфункція соціальних інститутів, порушення суспільного спокою, виникнення у людей почуття непевності, тривоги, страху.