Золя Еміль (1840—1902) — французький письменник XIX ст., провідний теоретик натуралізму.
Автор творів: «Кар’єра Ругонів» (1873), «Здобич» (1871), «Черево Парижа» (1873), «Гроші» (1891), «Пастка» (1877), «Жерміналь» (1885), «Земля» (1887).
Дитинство Еміля Золя пройшло в боротьбі за виживання. Він рано втратив батька. Хлопець захоплювався віршуванням, і саме це не дало йому змоги закінчити колеж — іспити були провалені. Із 1860 р. Золя працює писарем у різних конторах, займається різною роботою у книжковому видавництві. Наполегливість у роботі дає йому непоганий заробіток, він навіть має змогу матеріально підтримувати матір. Потроху майбутній письменник знайомиться з мистецьким Парижем. Із 1865 р. починає працювати репортером, пише статті, хроніки, нариси, поступово стає професійним письменником. У 1869 р. виникає задум написати цикл романів «Ругон-Маккари», що стане для нього справою життя. Задум буде реалізовувати впродовж чверті століття. Після 1893 р. Золя напише нову серію романів під назвою «Три міста». Усе більше цікавиться політичним життям, стає активним громадським діячем, поборником справедливості. Через це отримує багато листів з погрозами фізичної розправи. Зрештою він гине від чадного газу у своїй квартирі.
І до сьогодні таємниця його смерті залишається нерозкритою. В історію світової літератури Золя увійшов як теоретик натуралізму (течія в мистецтві, спрямована на детальне зображення реальності і людських характерів, зумовлених фізіологічною природою та середовищем). Митець захоплювався природничими науками, біологічними теоріями, зрештою розробив теорію натуралізму, яку оприлюднив у літературно-критичних працях: «Романісти-натуралісти», «Літературні документи», «Натуралізм у театрі» та ін. Золя зосереджує увагу на виявленні взаємозв’язку між людиною і соціальним середовищем, ролі спадковості в долі людини. Письменник і вчений у його творах нероздільні. Головним твором його життя стала багатотомна епопея «Ругон-Маккари», основну ідею якої заявлено в підзаголовку циклу: «Природна й соціальна історія однієї родини в епоху Другої імперії». Золя взявся*за «соціальне дослідження», прагнучи виявити закономірності життя, обравши за приклад Оноре де Бальзака з його «Людською комедією».