Йонеско Ежен (1909—1994) — французький драматург, один із засновників «театру абсурду».
Основні твори: «Лиса співачка» (1950), «Урок» (1951), «Стільці» (1952), «Безкорисливий вбивця» (1958), «Носороги» (1959), «Король вмирає» (1963).
Народився в Румунії. Батько його був румуном, а мати — француженкою. Невдовзі родина переїздить до Франції. Рідною мовою майбутнього письменника стає французька, своєю батьківщиною він вважає Францію, хоча з 14 років знову повертається до Румунії, де закінчує школу і вчиться в Бухарестському університеті. З 1938 р. знову живе у франції. У студентські роки Йонеско починає писати вірші, критичні статті. Драматургічні твори не подобалися йому. Думка написати пародійно-комічний твір з’явилася в нього, коли він самотужки вивчав англійську мову і перекладав діалоги. Звичність, буденність розмов викликала сміх і спонукала його до написання власної версії п’єси. У 1950 р. він дебютує в театрі «Ноктамбюль» із п’єсою «Лиса співачка». Відтепер критики регулярно висвітлюють усе, що він пише. З юних років Йонеско виробив у собі звичку бути незалежною людиною, ніколи не сповідував ідеологію натовпу. Цих принципів він ніколи не зраджував. Усі його п’єси (понад 30) відтворюють і його особисті проблеми, і загальнолюдські, вічні: драматизм буття, страх перед смертю, жах перед насильством і тоталітаризмом. Американський критик М. Есслін сказав: «Йонеско відтворив у своїх п’єсах реальність сну, мрії… Вони розвиваються не логічно, а асоціативно. Сни передають не ідею, а образи». Реалістичне у творах драматурга переплетене з фантастичним.
Він змальовує людей-маріонеток, які здебільшого занурені в життя, доведене до автоматизму. Індивід знеособлений, і тільки окремі особистості по-справжньому усвідомлюють проблеми життя, намагаються боротися з втратою духовності в суспільстві. Автор показує протистояння людини й ідеології влади, змальовує відчуження між людьми, зосереджує увагу на підсвідомому. Драми Йонеско мають сюрреалістичний характер, вони — явище екзистенційного й авангардистського мистецтва. П’єси близькі до жанру притчі — містять елементи повчальності. Йонеско вважається одним з фундаторів «театру абсурду», де в гротескному вигляді демонструється безглуздість повсякденного життя. Драматургу притаманні сміливий пошук нового, експериментування з формою постановки, використання мовних інновацій, гра зі словом, поєднання балаганності з філософським осмисленням проблем життя. За словами Йонеско, тло його літературних творів становлять два суперечливі почуття: «Світ водночас є дивовижним і жорстоким, він — диво і пекло». П’єса «Носороги» (1959) була поставлена в театрі «Одеон» (1960) і зробила автора відомим. З нею з’явилося нове поняття «оносорожування». Слово стало символом обмежених, «зачумлених людей», які сприймають на віру будь-які ідеологічні лозунги, перетворюються на легко керований натовп. Це основна проблема твору. У гротескній формі автор розкриває проблему фанатизму, заразності тоталітарного способу мислення.