Кавабата Ясунарі (1899—1972) — японський письменник-модерніст, лауреат Нобелівської премії (1968).
Основні твори: «Танцівниця з Ідзу» (1926), «Веселі дівчата з Асакуса» (1929), «Країна снігу» (1937), «Тисяча журавлів» (1951), «Стогін гори» (1953).
Ясунарі Кавабата народився в м. Осака. Хлопець ріс сиротою, батьки померли дуже рано, і виховував його дідусь. Ясунарі захоплювався малюванням, але згодом (з 12 років) вирішує стати письменником. Вищу освіту здобув у Токійському університеті. У 20-х роках брав активну участь у літературному житті Японії, належав до групи модерністів-неосенсуалістів, які орієнтувалися на європейську авангардну літературу з її лідерами Дж. Джойсом та М. Прустом. У 40-ві роки письменник подорожує дорогами Маньчжурії, приділяє багато часу дослідженню класичного японського роману XI ст. У 1960 р. побував в Америці, де в різних університетах читав лекції з історії японської літератури і культури. У своїй творчості письменник дотримувався принципів філософії й естетики «дзен». Відповідно до цього вчення, людина може пізнати світ тільки інтуїтивно — душею і серцем, а не розумом.
Для Кавабати є характерним відтворення внутрішніх переживань людини, заглиблення у сфери свідомого і підсвідомого. Стильовою домінантою його творів є витончена простота й водночас аристократизм, вишуканість. Твори Кавабати насичені багатозначними символами. Письменник відтворює звичайні речі на рівні «замилування» ними — він переконаний, що в природі не буває нічого неприємного, кожен її порух, кожен цикл сповнений краси і гармонії. «Тисяча журавлів» — один з найкращих творів Кавабати. Твір сповнений національної етики й естетики. Події розвиваються на тлі чайної церемонії (традиційно пов’язаної з очищенням душі від буденних клопотів), під час якої персонажі замислюються над сенсом життя, над проблемою єдності людей, відчувають гармонію людини і природи.