Казки. Український фольклор. Конспекти лекцій
З раннього дитинства до глибокої старості людина захоплюється казкою та у найпотаємніших куточках своєї душі щиро вірить у фантастичні дива, які через товщу віків несуть у світ добро й милосердя.
Казка — давній за походженням і популярний у народі епічний жанр фольклору; переважно прозове оповідання з усталеною композицією про вигадані та фантастичні пригоди героїв.
Термін «казка» походить від слова «казати», оскільки цей твір розказують. Казка була постійним супутником людини, зберегла яскравий спогад про минуле людства, погляди предків на світ, природу тощо. Вона має усталену поетику (композицію, образність, ритміку), охоплює багато динамічно змінюваних подій. Часто в казках відбувається стрімкий перехід від зневіри до надії, від суму — до радості, почуття страху поступається тріумфальним емоціям. У цих творах завжди чітко визначено початок і кінець оповіді. Казковий зачин динамічний: «У якомусь-то царстві, в якомусь государстві…» або «Десь-не-десь, у якімсь царстві, жив собі…». За вступом відразу починається виклад подій. Наприкінці, як правило, приповідки: «Стали жити-поживати та добра наживати…», «Тільки його й бачили…». Своєрідну ритміку казки посилює часте вживання притаманних усній розмовній мові слів «от», «ото»: «От баба діду і каже…», «От баба й напалась на діда…» та ін.
Використовують у казці і специфічні прийоми уповільнення розповіді, трикратні повтори подій, які створюють ілюзію неквапливості: Лисичка тричі вмовляє Півника відчинити віконце, герої тричі повинні виконати непосильні завдання тощо. Число «три» — чарівне, як і «шість», «дев’ять», «дванадцять». За уявленнями, числові символи приховують у собі магічну силу.
Ідея казки завжди виразна, традиційно в ній добро перемагає зло. У казковому тексті широко використовують загадки, прислів’я і приказки. Влучні вислови підкреслюють окремі риси характеру героя, оцінюють певні явища, події. Загадки найчастіше виконують роль випробувань, які доводиться долати персонажам.
Основні тематичні групи українських народних казок — фантастичні, соціально-побутові, а також казки про тварин. Найдавнішими за походженням є казки про тварин і фантастичні.
Казки про тварин зберегли залишки анімістичного світогляду наших предків, які наділяли живих істот людськими рисами. Тому Лисичка-Сестричка, Вовк-Панібрат, Коза-Дереза, Солом’яний Бичок та інші персонажі розмовляють, думають, переживають, співають. Пізніше в казках ішлося не лише про тварин, а й про людей, що зумовило типізацію певних персонажів. Так, Лисичка в різних ситуаціях виявляє спритність, винахідливість, часто вражає своєю улесливістю, підступністю, злодійкуватістю. Вовк — обмежений, жорстокий, самовпевнений, зухвалий, жадібний та ненажерливий. Риси людського характеру вгадуються у полохливому Зайці, вайлуватому Ведмеді, працьовитій Мишці та хороброму Півнику. Ці казки закінчуються оптимістично: слабкі завжди перемагають у найскладніших ситуаціях, бо не бояться протистояти грубій силі. У цьому полягає їх виховне значення.
Вигадка у фантастичних казках нерідко поєднана з героїкою. Події, як правило, відбуваються в тридев’ятому царстві або чарівному світі серед дивовижних речей та істот (лісове джерело з молодильною водою, чарівний кінь, золоте яйце, люди, які перетворилися на тварин, тощо). Герої цих казок теж незвичайні: добротворці (Котигорошко, Іван Голик, Кирило Кожум’яка, Чабанець) і злотворці (Ох, Гайгай, Песиголовець, Змій). Ці казки опираються на дійсність, відображають елементи реального побуту, мрії та прагнення людини пізнати навколишній світ, перемогти хвороби, старість, навіть смерть. Фантастичні казки оповідають про боротьбу мужніх богатирів з темними силами та загарбниками.
Найбільша тематична група — соціально-побутові казки, серед яких розрізняють казки про родинне життя, жартівливі, сатиричні та повчальні. Їхніми героями є звичайні люди, найчастіше безіменні, котрі представляють соціальні типи: мужик, пан, солдат, наймит. Увага в казках цієї групи зосереджена на фактах, явищах, подіях, зумовлених соціальними та родинними незгодами, тому вони позбавлені традиційних початків, усталених фраз, обов’язкових кінцівок. Основними темами цієї частини казкового епосу є соціальна несправедливість і соціальне покарання. Соціально-побутові казки поглиблюють знання про минуле українського народу, його одвічні прагнення, прославляють найвищі моральні якості людини: мудрість, працьовитість, скромність, любов до батьківської домівки та рідної землі тощо.
Багато казок з народної скарбниці, що талановито і з геніальною простотою осмислювали життя людини та реалії навколишнього світу, дійшли до сучасності і продовжують зачаровувати і захоплювати представників усіх поколінь.
Систематизацію українського казкового фонду розпочав у другій половині ХІХ ст. І. Рудченко (двотомна праця «Народные южнорусские сказки. Издал И. Рудченко», 1869, 1870), подвижництво якого підхопили П. Чубинський, М. Драгоманов, І. Франко, В. Гнатюк, М. Грушевський та ін. На сучасному етапі поетикою казки займалися О. Бріцина («Українська народна соціально-побутова казка: Специфіка та функціонування», 1989) і Л. Дунаєвська («Українська народна казка», 1987).
Казки. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій