Камю Альбер (1913—1960) — французький письменник, філософ, представник літератури екзистенціалізму, лауреат Нобелівської премії (1957).
Відомі твори: есе «Міф про Сізіфа» (1942), драма «Калігула» (1944), роман «Чума» (1947), есе «Бунтівна людина» (1951), збірка оповідань «Вигнання й царство» (1957).
Народився в Алжирі, навчався в Алжирському університеті на філософському факультеті. З 1935 р. працює в організованому ним Театрі праці. У 1937 р. виходить збірка есе «Виворіт і лице». У 1940 р. переїздить до Парижа, але через окупацію Франції фашистами повертається до Алжира, деякий час вчителює в Орані. Пише повість «Сторонній», яка привертає увагу літературних кіл. У 1943 р. повернувся до Парижа, був активним громадським діячем, учасником руху Опору. Друга половина 40-х — перша половина 50-х років — найбільш плідний період у творчості Камю. Камю-філософ глибоко переконаний в абсурдності навколишнього світу, проте, на його думку, мистецтво покликане допомогти людині жити у світі.
Персонажі творів А. Камю — розумні, активні люди, які попри зневіру намагаються боротися зі злом. Письменник виступає проти будь-якого насильства, революцій, позаяк такі соціальні катаклізми традиційно призводять до диктатури, зловживання владою. У 1957 р. Камю присуджено Нобелівську премію. У 1960 р. Альбер Камю загинув в авіакатастрофі. Найвизначнішим твором письменника є роман «Чума» (1947), над яким він працював у роки війни. Роман є багатоплановим. За фабулою — це опис подій, що відбулися в м. Орані під час епідемії чуми. У романі зафіксована дата подій — 194… Остання цифра не вказана, але час асоціюється з роками Другої світової війни. Автор детально описує боротьбу оранців із чумою, але насправді такого факту у XX ст. не було. Тому роман сприймається як алегорія боротьби людини зі злом, зокрема з «епідемією фашизму». Роман має ознаки притчі, основний смисл якої розкриває афоризм: «А що таке чума? Те саме життя, і все тут». Роман «Сторонній», написаний у жанрі філософської притчі, має всі ознаки екзистенціальної прози. Центральною є проблема людини і соціуму. Головний персонаж — дрібний службовець на ім’я Мерсо — абсурдна людина, яка живе в абсурдному світі. Автор намагається розкрити психологію самотньої людини, розчарованої і зневіреної, яка живе своїм внутрішнім життям, залишившись вільною у своїх думках і вчинках.