Карсавін Лев Платонович
Карсавін Лев Платонович (1882—1952) — російський релігійний філософ, соціальний мислитель, історик, представник школи євразійства. Після 1917 не приховував антибільшовицьких переконань, декларував християнські цінності, за що у 1922 був висланий за кордон, де брав активну участь у житті еміграції, зокрема у діяльності Релігійно-філософської академії під керівництвом М. Бердяєва. Філософська концепція Карсавіна розвиває традиції російської філософії Всеєдності, закладені В. Соловйовим. Центральною категорією філософії Карсавіна є «Всеєдність Абсолюту», що означає тотожність Творця, Його задуму і тварного світу, який є лише «Інше» Бога. Історія людства, що є вершиною тварного світу, можлива лише у всеєдності з Богом. Карсавін був основним теоретиком лівого крила євразійства, а його брошура «Церква, особа і держава» (1927) розглядалась як частина теоретичної платформи євразійства. Підпорядкувавши державу культурі, Карсавін наголошував на неможливості досконалих форм державності, бо не можна уявити досконалої емпіричної культури.
Досконалості становлення культура досягає в церкві, тому православну церкву Карсавін розглядав як «російську культуру, що стає церквою». Будучи професором Каунаського університету (Литва), написав «Історію європейської культури» в 5 т. У післявоєнні роки постраждав від репресій радянської влади.